Рівняння Максвелла
- Автор: Днепров Анатолий Петрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Рівняння Максвелла». Краткое содержание книги:
В цій книжці вміщено два твори письменника.
«Рівняння Максвелла» — науково-фантастичні повість про те, як фашистські недобитки Західної Німеччини, використовуючи видатні досягнення сучасної науки і техніки, перетворюють людей на безвільних рабів. Колишній гітлерівський кат організовує незвичайний лічильно-обчислювальний центр, де функції кібернетичних машин виконують люди. Злочинці прирікають нещасних обчислювачів на страшну смерть в будинку для божевільних.
В оповіданні «Електронний молот» змальовується доля визначного наукового відкриття, яке палії війни намагаються використати на шкоду людині. Читач знайде в оповіданні також цікаві міркування про можливості створення гамма-мікроскопа.
Це треба було здійснити під час роботи.
Обчислювачі працювали по вісім годин на день, відпочиваючи десять хвилин після кожної години роботи. Після обідньої перерви, о першій годині дня, як правило, зал, де працювали обчислювачі, відвідувало все керівництво фірми Крафтштудта. У цей час глава фірми з неприхованим задоволенням дивився, як звиваються й корчаться над математичними задачами його жертви. Я вирішив, що саме в цей час потрібно ввімкнути в коло генератора додаткове навантаження, щоб змінити частоту імпульсів.
Коли я прийшов на своє робоче місце з готовим опором у кишені, в мене був особливо піднесений настрій. Біля входу в робочу кімнату я зустрів лікаря. Він приніс, аркуш з новою задачею.
— Ей, лікарю, хвилинку, — гукнув я його.
Лікар зупинився і окинув мене здивованим поглядом.
— Я хочу з вами поговорити.
— Ну, — буркнув він з подивом.
— Справа от у чому, — почав я. — Під час роботи в мене виникла ідея повернутись до попередньої розмови з паном Больцом. Гадаю, моя гарячковість послужила мені на зле. Прошу вас передати Больцу, що я згоден бути викладачем математики для нових поповнень фірми Крафтштудта.
Лікар пожував кінчик нитки з коміра свого халата, сплюнув, а тоді заявив цілком відверто:
— Слово честі, я радий за тебе. Я цим дивакам казав, що з твоїм спектром найкраще працювати наглядачем або вчителем всієї цієї математичної погані. Нам дуже потрібен добрий наглядач. І ти для цього просто ідеальний тип. У тебе зовсім інші робочі частоти. Ти б міг сидіти серед них і підганяти недбалих чи тих, у кого частота збудженню математичних здібностей не попадає в резонанс.
— Звичайно, лікарю. Але я гадаю, що мені все-таки краще бути викладачем математики. Їй-богу, мені не хочеться розбивати свою голову об край стола.
— Путнє рішення, — зауважив лікар. — Треба поговорити з Крафтштудтом. Гадаю, він згодиться.
— А коли буде відоме його рішення?
— Думаю, сьогодні о першій годині, коли ми робитимемо обхід обчислювального центру й оглядатимемо наше господарство.
— Добре, я до вас підійду.
Лікар кивнув і пішов. У себе на столі я побачив аркуш паперу, на якому були виписані умови для розрахунку нового імпульсного генератора на потужність, що перевищувала нинішню в чотири рази. Звідси я зробив висновок: Крафтштудт вирішив збільшити своє підприємство вчетверо. Він хоче, щоб у його центрі працювали не тринадцять, а п'ятдесят два обчислювачі. Я ніжно помацав грифель олівця з двома дротяними кінцями. Я дуже боявся, що він розломиться в мене в кишені.
Умови задачі на розрахунок нового генератора переконали мене в тому, що всі мої обчислення, які стосувалися діючого генератора, правильні. Це ще більше вселило в мене віру в успіх задуманої справи, і я з нетерпінням чекав першої години дня. Коли годинник на стіні показував за п'ятнадцять хвилин першу, я. витяг з кишені грифель олівця з опором тисяча триста п'ятдесят омів і прикріпив його одним кінцем до болта своєї алюмінієвої «парасольки». До другого кінця дроту я прикрутив ще кілька кусків. Загальна довжина проводу була достатньою, щоб дотягнути його до батареї опалення в кутку кімнати.
Останні хвилини повзли нестерпно довго. Коли хвилинна стрілка годинника торкнулася цифри 12, а годинна завмерла на цифрі 1, я швидко з'єднав кінець проводу з батареєю і вийшов у коридор. Назустріч мені прямував Крафтштудт у супроводі інженера Пфаффа, Больца й лікаря. Побачивши мене; вони почали усміхатись. Больц зробив знак, щоб я підійшов.
Пфафф і Крафтштудт зупинились перед вікном у зал, де працювали обчислювачі, і я не бачив, що діялося всередині.
— Ви зробили розсудливо, — пошепки сказав Больц, — пан Крафтштудт приймає вашу пропозицію. Ви не пожалкуєте…
— Послухайте, що це таке? — раптом спитав Крафтштудт, повернувшись до своїх супутників.
Інженер Пфафф зіщулився і якось дивно глянув крізь вікно. Моє серце закалатало дужче.
— Вони не працюють! Вони б'ють байдики, — люто прошепотів Пфафф.
Я протиснувся до вікна і заглянув усередину. Те, що я побачив, перевершило всі мої сподівання. Люди, які раніше так покірно сиділи, згорбившись за письмовими столами, випростались, озирались навколо і перемовлялись між собою гучними, твердими голосами.
— Мабуть, хлопці, це знущання пора кінчати! Ви розумієте, що вони над нами роблять? — збуджено говорив Дейніс.
— Авжеж! Ці упирі весь час повчають нас, що ми знайшли щастя, попавши під владу їхнього імпульсного генератора. Їх би посадити під цей генератор!