Panicoffski

Минулого разу я лише спитав її, як просувається той дуже повільний процес відходу від Ніка. Вона це запитання зустріла якось напружено. Відбулася тими самими відповідями, що й раніше: поки, мовляв, залишити його не можу. Поступово я в'їхав у будову їхніх стосунків: наприклад, четвер є небажаним днем для спроб зустрітися з Фабі, бо з якихось причин вони завжди кудись разом виходять у цей день. Це така собі, знаєте, ніч лише для них — двох голуб'ят. І це поза всілякими прийманнями, виставками, артистичними вечірками, на яких вона його теж супроводжує. «Уяви собі, — каже Фабіана мені минулого разу. — Підходить до мене на вечірці якийсь скульптор, чи що. Заявляє, що він найкращий друг Ніка. А Нік ось тут поруч за два метри стоїть і з кимось розмовляє. Але музика грає досить голосно, Нікові розмови не чути. А цей мені каже, що в нього, бачте, нині новий проект: малярські композиції на жіночому тілі. Він, мовляв, хоче створити мапу землі з жінок. Тож чи не погоджуся репрезентувати Бразилію? Ну, я й не знаю, що сказати. Усміхаюся. А він бере з таці в кельнера два келихи шампана, один подає мені, а тоді верзе щось про те, що на цій вечірці є одна жінка, в яку він закоханий. Дуже закоханий. Я кажу: в такому випадку дуже ціную, що він при цьому витрачає час на мене. А він так якось патетично заявляє, що та жінка не зна про його почуття. Ну, мені вже досить нудно стає. Озираюся, куди б перескочити. А той «скульптор таємного кохання» раптом випалює, що ця жінка — я. Уяви, а я його взагалі вперше бачу! Я йому: та ти збожеволів? Як можеш казати, що Нік — твій друг? Ти ж знаєш, що я — з ним, і з першого разу кажеш мені такі речі?

А иншим разом були ми в лондонському ресторані «Веселий гусар», то там взагалі якесь лайно мені нахабно за пасок записку запхало. Я навіть і не відчула. Тоді бачу — картка. На ній: «Не знаю, чи маю хоча б найменший шанс, але не вибачу собі, якщо не спробую. Я просто в нестямі від тебе. Подзвони, якщо маєш серце. Мій телефон такий…»

Отже невинно так зачіпаю це питання: «То навіщо воно тобі треба? Кидай це все. Будь зі мною. Я мрію спати з тобою вночі. Хочу прокидатися о п'ятій ранку і знаходити тебе поруч. П'ята ранку — це коли я тебе будитиму й любитиму. Ти ж знаєш, що це найкращий час? Я щоранку скидаюся в цей час з думкою про тебе. А тебе нема». І тоді я вперше за весь час побачив, як її обличчям пробігла якась тінь, що сполохала метеликів у моєму животі. Вони знялися вихором і кілька хвилин не заспокоювалися.

І ось тепер я її не бачив і не чув уже два тижні. Не було її й у Aquarium у суботу. Просто зникла і все. Звичайно, міг би подзвонити до Тасі, але я не такий дурень. Ця ж негайно перекаже Фабіані, що я цікавлюся, і та подумає ще, що мені вона більше потрібна, ніж я їй. Це була б жахлива помилка — faux pas. Але я маю свої методи. Ось вони.