Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Одначе насправді недоладне припущення, буцім він перебував у якомусь гіпнотичному чи іпохондричному стані, було всуціль породжене щонайповерховішим спостереженням і зовсім не відповідало дійсності. Індивід, зорові органи якого, поки все те діялося, за тих обставин почали виказувати ознаки оживання, лишався не менш, коли не більш, зірким, ніж хоч би й хто з живих смертних, і всяк, хто припустив би протилежне, припустився б тим самим помилки. Бо протягом останніх чотирьох хвилин чи десь близько того він пильно вглядався у певну кількість пива марки «Басс, номер 1», фірми «Басс і Ко», у Бертоні-он-Трент, яке виявилося, з-поміж інших пляшок, розташованим точно навпроти нього, явно бувши на те й розрахованим, аби привертати до себе увагу своєю яскраво-червоною зовнішністю. Просто він тільки й зробив, що — як перегодом з’ясувалося із причин, які найкраще відомі йому самому й дали геть інше забарвлення нинішнім подіям, після попередніх хвилин розмірковувань про дні свого отроцтва й перегонів, — оддався спогадам про два чи три свої приватні вчинки, в яких оті двоє не були винні, мов новонароджені немовлята. Одначе врешті-решт їхні четверо очей стрілися, і тільки йому сяйнуло, що той намірився заволодіти предметом, аби використати його за призначенням, як він несподівано для себе надумався використати його ж за тим самісіньким призначенням і відповідно до цього, взявши за горлечко середніх розмірів скляну посудину з жаданою рідиною, скоїв у ній чималу порожнечу, виливши чималу частину вмісту назовні, спрямувавши, втім, невсипущу пильність, аби ні краплі не розхлюпати з пива, що було там, усередині.
Подальші дебати змістом своїм і розвитком немовби зобразили в мініатюрі течію самого життя. І місце зібрання, й учасники його вирізнялися незаперечними чеснотами. Диспутанти належали до числа звичайних-пересічних людей країни, але предмет їхньої суперечки був шляхетний і важливий. Високі склепіння Горнових хоромів ніколи ще не бачили такого представницького й багатоликого товариства, а старовинні сволоки сього закладу зроду не чували речей настільки енциклопедичних. Воістину то було мальовниче видовище. У кінці стола там сидів Кротерс в екзотичному шотландському вбранні, з обличчям, яке вичинили суворі вітри Малл-ов-Галловею. Навпроти нього розташувався Лінч, на чиєму обличчі вже прочитувалися стигмати ранніх пороків і передчасної досвідчености. Місце поруч шотландця займав Костелло, суб’єкт із великими химерами, а побіля нього громадилася опасиста флегматична фігура Меддена. Крісло господаря сієї оселі стояло порожнє перед коминком, зате обабіч од нього різко контрастували одне одному Баннон, убраний як мандрівець, у твідових шортах і грубих волячих черевиках, і лимоннокамізельний Малакай Роланд Сент-Джон Мулліган{728}, що сяяв елеґантністю й столичними манерами. І нарешті на чолі стола сидів юний поет, що в дружньому пожвавленні сократичної бесіди знайшов прихисток від педагогічних трудів та метафізичних споглядань, а право- і ліворуч од нього засідали невдаха-провісник, який прибув просто з іподрому, й невтомний наш мандрівець, котрий, посипаний порохом доріг і битв, спізнав невитравне нечестя й ганьбу, але, всупереч усім спокусам і страхам, тривогам і приниженням, незрушно беріг у своєму стійкому, вірному серці той чарівливо-любострасний образ, що його зберіг для прийдешніх віків натхненний олівець Лафайєта.
Доречно вказати тут-таки, на самому припочатку, що викривлений трансценденталізм, невиліковну, з усією видимістю, схильність до якого засвідчують судження містера С. Дедала (Скеп. Богосл.), цілковито розходиться з усталеними науковими методами. Наука, і це необхідно безперестанку підкреслювати, розглядає тільки улеглі відчуттям феномени. Людина науки, як і всякий смертний, мусить виходити з найзвичайніших фактів, що обійти їх годі, і повинна намагатися дати їм щонайкраще пояснення. Таки правда, існують окремішні питання, на які наука ще не дала відповіді, — як, наприклад, перша з проблем, котрі поставив містер Л. Блум (Рекл. Аг.), себто проблема передбачення статі майбутньої дитини. Чи повинні ми прийняти точку зору Емпедокла з Тринакрії, згідно якої правий яєчник (за іншими твердженнями, в постменструальний період) забезпечує народження хлопчиків, або ж диференціюючими факторами слугують так довго недооцінювані сперматозоїди, інакше — немасперми, або ще, як схильні вважати багато ембріологів, зокрема Калпеппер, Спалланцані, Блюменбах, Луск, Гертвіг, Леопольд і Валенті, мають місце і те й інше? Останнє було б рівнозначне поєднанню (одному з найулюбленіших засобів природи)