Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
— Слава Богу... — полегшено зітхнув той.
Оксана, яка чергувала вночі, доповідала на вранішній п'ятихвилинці у відділенні, вже не «бекаючи» і нічого не плутаючи.
— Увечері поступив Куржаков, приїжджий, гостра кишкова непрохідність. Дивився Тарас Васильович, хворому вже краще.
— Що за непрохідність? — Олег повернувся до Голоюха.
— Та хто його знає, чи є вона там взагалі... — засумнівався той. — Рентгенологічно не підтвердилася. Апендицит переніс п'ятнадцять років тому, клініка нетипова... Дообстежувати потрібно.
— Олег Вікторович, — додала Оксана, — він режим порушує, від клізми взагалі відмовився, системи не схотів. Ходив по відділенні, увечері в травматології у карти грав...
— Гаразд, розберемося, — сказав Олег. — Далі.
Оксана продовжувала доповідь. Коли медсестри вийшли, Олег повернувся до Голоюха і сказав:
— Пишу хворого тобі. Обстежуй по повній програмі. А заразом поясни, що у лікарні лікуються. А не хоче — ми його випишемо, і нехай їде за місцем проживання.
— Гаразд, — погодився той.
— Ага, і ще... Дзвонив Сивокінь, казав, що Савчук терміново взяв відгул, то ти...
— Ну, це кінець... — розвів руками Тарас. — А де він їх, ті відгули, бере? А коли я відгули братиму? Його ж учора не було! А сьогодні що — знову?
— Учора був прогул, — пояснив Медвідь. — А сьогодні відгул за прогул.
— А в нас буде коли-небудь такий завідуючий, який знайде на нього управу? — продовжував обурюватися Тарас.
— Буде, — сказав Ілля. — От як сам станеш, тоді подивимося, як ти управу знайдеш.
— Одним словом, прийом на тобі, — підвів риску Олег, — а там розберемося.
Коли Олег переступив поріг квартири Ольги, час рухався до десятої вечора. Вона відчинила і посторонилася, пропускаючи його.
— Щось сталося?
— Ні, просто щойно прокинулася, — Ольга здригнулася під накинутим на плечі шарфом. — Прийшла з роботи, прилягла на десять хвилин і... Ось, щойно прокинулася. Голова боліла.
— Гарний сон — ознака здоров'я, — зауважив він, скидаючи куртку і вішаючи її. — Я вже годину, знаєш, про що думаю?
— Знаю. Про мене, звичайно.
— Ну, про тебе я завжди думаю. А ось останню годину...
— Я нічого не встигла, — вибачаючись, промовила вона.
— Ти такого однаково не вмієш. Ми у Харкові, — Олег потяг її на кухню, — практикували картоплю, печену просто в духовці — без нічого. Сила. Зараз забацаємо.
Він потер руки, уявляючи, очевидно, кінцевий результат, коли телефон у куртці, залишеній у передпокої, почав подавати сигнали.
— Ага, забацаємо... — розчаровано промовила Ольга.
Скривившись, він витяг із кишені трубку:
— Алло?
Обличчя його одразу набуло невдоволеного виразу.
— Марійцю, я не ургентний сьогодні, — промовив він у трубку. — Здається, Медвідь у графіку стоїть. А ще краще — передзвони Голоюху, це його хворий. Нехай розбирається.
На якийсь момент Олег замовк зі слухавкою біля вуха, а потім сказав:
— Гаразд. Дзвони на «швидку» — нехай по мене їдуть. Тільки швидко.
— Ну, що? — Ольга сиділа на стільчику, схиливши голову набік, і обличчя її також висловлювало розчарування.
— Усе гаразд. Береш картоплю середнього розміру, миєш і складаєш на решітку в духовці на середній висоті, включаєш середній вогонь. Подавати на тарелі середнього розміру.
— А там що? — запитала вона.
— Та є там один кадр, — відповів Олег. — Завідуючого вимагає. Це ненадовго.
Коли Олег увійшов до палати, на ходу зав'язуючи халат, Куржаков спокійно лежав на койці, дивлячись у стелю. Марійка також увійшла і стала поруч.
— Що сталося? — запитав Олег.
— Це конфіденційно, — відповів хворий, зиркнувши на медсестру. — Я хочу говорити з завідуючим.
Кинувши незадоволений погляд, Марійка залишила палату. Олег присів на край койки хворого, в якому важко було запідозрити теперішнього виконуючого обов'язки начальника колонії посиленого режиму.
— То я вас слухаю...
— Доктор, з вами хочуть поговорити на рахунок моїх проблем, — почав Куржаков.
— А які у вас проблеми? — не зрозумів Олег. — Я хотів би спочатку від вас почути.
— Та я погано формулюю свої думки, — відповів той. — Там, у коридорі... ви вигляньте... Напевно, вже мій... гм-м... словом, адвокат.
— Ну, хворі з адвокатами — це в дусі часу, — посміхнувся Олег. — Але я не бачив нікого, коли заходив.
— Та він під вашим кабінетом.
Під зачиненими дверима нового кабінету завідуючого стояв чоловік, вигляд якого аж ніяк не додав Олегові наснаги. Це був слідчий райвідділу Глушко.
— Не знав, що ви ще й адвокат... — зауважив Олег, подаючи йому руку.