Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Першим її порухом було сховатися в комірчині, залізти під ліжко, вибігти чорним ходом надвір і гайнути на болото з криком: “Рятуйте!” - що завгодно, аби лиш утекти. Потім вона почула, як солдат обережно ступнув, на сходинки веранди, як покрадьки увійшов у хол, і зрозуміла, що відступ уже відрізано. Завмерши зі страху, вона дослухалася, як він переходив унизу з кімнати в кімнату, і як усе твердіше й упевненіше ступав, коли переконався, що в домі порожньо. Ось він в їдальні, а за хвильку ввійде до кухні.
Коли вона подумала про кухню, лють різонула її по серцю мов ножем, і страхи розвіялися перед нападом шалу. Кухня! Там же на відкритому вогні два горнятка, в одному печені яблука, в другому овочева мішанка з тієї городини, яку так тяжко довелося роздобувати в Дванадцяти Дубах та у Макінтошів,- обід, якого має вистачити на дев’ятеро голодних чоловік, коли там наїдку ледве на двох. Скарлет уже кілька годин стримувала свій ацетит, дожидаючи, коли повернуться всі з болота, і на думку, що янкі зжере їхній убогий підживок, її аж затіпало від гніву.
А грім би їх побив! Обсіли Тару, мов сарана, прирекли її мешканців на повільну голодну смерть, а тепер ще вертаються дограбувати жалюгідні рештки! Її порожній шлунок звело судомою. Але Бог свідок - цей янкі вже більш нічим на цьому світі не поживиться!
Вона скинула стоптану пантофлю з ноги й босоніж прошмигнула до комоду, навіть не відчуваючи болю в розбухлому пальці. Безгучно висунула верхню шухляду й дістала важкий пістолет, привезений з Атланти,- зброю Чарлза, якою той ні разу так і не скористався. Понишпоривши у шкіряній набійниці, що висіла на стіні під його шаблею, вона видобула набій і загнала в набійник, навіть не здригнувши рукою. Тоді швидко й нечутно вибігла на сходи над холом і почала спускатись, тримаючись однією долонею за поруччя, а в другій стискаючи пістолет, схований у складках спідниці.
- Хто там? - почувся голосний гугнявий вигук, і Скарлет застигла посеред сходів; кров так бухала їй у скроні, що вона ледь розчула той голос.- Стій, бо стрельну! - крикнув незнайомець.
Він стояв на порозі їдальні, нахилившись трохи вперед, пістолет в одній руці, а у другій скринечка з рожевого дерева, де було всіляке швацьке причандалля - золотий наперсток, ножиці з позолоченими обідками, корундовий жолудець із золотим наголів’ям. Ноги Скарлет похололи від страху, але обличчя паленіло люттю. Він загріб швацьку скринечку Елл єн! їй хотілося гукнути: “Поклади назад! Поклади, падлюко!..” - але слова застрягли в горлі. Вона тільки стояла й дивилася з-над поруччя на янкі, на обличчі якого настороженість змінилася на осміх - напівзневаж- ливий, напівграйливий.
- Тут, бачу, хтось є,- сказав він, ховаючи пістолета у кобуру й увіходячи в хол; зупинився він просто під нею.- То ви в домі самі, панянко?
Блискавично швидко вона виставила зброю над поруччям і націлилась у вражене подивом бородате лице. І ще й не встиг він сягнути по пістолета, як вона натисла на курок. Відбій був такий, аж її хитнуло назад, у вухах загуло від пострілу, кислий пороховий дим ударив у ніздрі. Солдат гепнувся навзнак, головою дощальні, так гучно, що задрижали меблі. Скринька випала у нього з руки, і все начиння розсипалося по підлозі. Майже не усвідомлюючи, що робить, Скарлет збігла вниз і стала над ним, втупившись в останки його обличчя - у криваву западину там, де був ніс, у випалені порохом осклілі очі. Коли вона дивилась так, на начищеній підлозі з’явилися дві цівочки крові - одна стікала з обличчя вбитого, друга з потилиці.
Він таки мертвий. Нема сумніву. Вона вбила людину!
Дим поволі курився до стелі, а під ногами в неї ширшали червоні струмочки. Неймовірно довгу хвилину простояла вона так, і всі ці недоречні звуки, всі ці запахи неначе посилилися стократ - прискорене биття її серця, схоже на барабанний дріб, легенький шерех листя магнолії, далекий тужливий поклик болотяного птаха й ніжний аромат квітів за вікном.
Вона вбила людину - вона, якій страшно було побачити, як убивають звіра на полюванні, яка не могла чути свинячого кувікання під ножем колія чи пищання кролика у сильці. “Вбивство! - тупо думала вона.- Я вчинила вбивство. Але ж це не могло статися зі мною!” Погляд Скарлет упав на куцу волохату руку на підлозі біля швацької скриньки, і раптом вона відчула, як у ній оживає життя, пробуджується життєва снага, і холодна хижа радість поймає її всю. Зараз вона могла б ступнути босоніж у розчереплену вирву його носа і солодко втішитись теплою чужою кров’ю на голій ступні. Це був її акт помсти за Тару - і за Еллен.