Вершник без голови

Невдовзі по тому, як собака залишив мене, я знову заснув, а прокинувшись, побачив неподалік нового ворога, куди страшнішого за койотів. То був ягуар. Але чи довго тривала та сутичка і як вона закінчилася, я сказати не можу. Нехай вам розповість про неї мій хоробрий рятівник Зеб Стамп. Сподіваюся, він скоро повернеться й пояснить і це, і ще багато чого, так само незрозумілого мені, як і вам. А я після того вже нічого не пам'ятаю, крім химерних привидь та болісних кошмарів, що лише вряди-годи змінювалися втішними, просто-таки неземними видіннями. Тільки позавчора я прийшов до тями й дізнався, що мене кинуто до в'язниці й звинувачено в убивстві… Панове присяжні, я сказав усе.

«Якщо це й неправда, то добре придумано»,[79] - міркують собі й суддя, і присяжні, й глядачі, вислухавши розповідь підсудного, — може, й не достоту цими ж таки крилатими словами, проте маючи на думці всі як один те саме.

Багато хто вважає почуте зізнання цілком правдивим і навіть думки не припускає, що то вигадка. Надто нехитра й доладна вся ця історія, щоб її можна було вигадати, та ще й людині, чия свідомість ще день чи два тому була потьмарена гарячкою. Годі й повірити, що підсудний висмоктав її з пальця. Так вважає більшість людей, що слухали його. І хоч яка проста була розповідь молодого ірландця, проте вона переконала людей у його безневинності куди краще, ніж це могли б зробити найкрасномовніші докази оборонця.

Та поки що це тільки власна версія підсудного. Потрібні ще інші свідчення, які б підтвердили його непричетність до злочину.

Де ж свідок, від якого так багато залежатиме? Де Зеб Стамп?

Кількасот пар очей нетерпляче вдивляються у прерію. Кількасот душ палають бажанням скоріш побачити старого мисливця — з Кассієм Колхауном чи без нього, з вершником без голови чи без нього. Останній уже перестав бути незбагненною загадкою — тепер усі знають, що то звичайне собі людське тіло.

Марно було б запевняти цих людей, що воно не могло зберегтися так довго. Жителі південно-західного Теха-су, суміжного з Льяно-Естакадо, де бере початок бистра Леона і з сотні прозорих потічків утворюється Ріо-де-Нуесес, вони знають, що в тих краях смерть далеко не завжди тягне за собою тілесний розклад: убитий і покинутий у прерії олень чи випадково загиблий дикий кінь, якщо їх одразу не зжеруть хижаки, через деякий час немовби кидають виклик законові тління й зубам койотів, а непохований і неприкритий труп людини всього за два дні набуває прикмет і властивостей нововидобутої на світ єгипетської мумії.

Не багато знайдеться тут таких, що не були б знайомі з цією особливістю клімату Техасу чи, власне, тієї його частини, яка лежить поблизу Східної Сьєрра-Мадре, а надто між відрогів Льяно-Естакадо. І якби сюди, до великого дуба, привезли вершника без голови, ніхто б не здивувався, не побачивши на мертвому тілі Генрі Пойндекстера майже ніяких ознак розкладу. А коли хтось і не дуже вірить щойно почутій історії, то аж ніяк не з цього погляду, і нетерпеливляться вони зовсім не тому, що їм потрібні якісь підтвердження саме цієї обставини.