Сповідь відьом

З розпачливим виразом обличчя Метью почав свою розповідь. Слова вискакували з нього швидкими автоматними чергами.

— У Єрусалимі я вбив жінку. Вона втрутилася, ставши межи мною та Болдвіном… Було багато крові. Я кохав її, а вона…

Він убив не відьму, а звичайну людину. Я притиснула долоню до його рота.

— Поки що досить. Це було так давно. — Я почувалася спокійно, але знову почалося тремтіння, бо моя свідомість не могла вмістити нових відкриттів.

Метью підніс мою ліву руку до губ і поцілував мені пальці. Його очі сказали те, що він не зміг мовити вголос. Нарешті він відпустив мої руки і сказав, відводячи погляд:

— Якщо тебе непокоїть Болдвін, можна зробити інакше — відмочити шерсть компресом або помитися під душем.

Одна лише думка про воду, що падає мені на спину, та про компрес, яким давитимуть мою зболену шкіру, переконала мене в тому, що краще піти на ризик, викликавши у Болдвіна спрагу.

— Краще відкиснути у ванні.

Метью поклав мене у теплувату воду вдягненою, навіть у кросівках. Я сиділа у ванні, намагаючись не торкатися спиною порцелянової поверхні, й відчувала, як вода просякає мій пуловер. Я поволі розслаблялася. Мої ноги посмикувалися і танцювали під водою. Доводилося розслаблювати м’яз за м’язом, нерв за нервом, але декотрі вперто не хотіли мене слухатися.

Поки я мокла у ванні, Метью клопотався з моїм обличчям, легенько натискаючи пальцями на вилиці. Занепокоєний, він стиха покликав Марту. Та прийшла з величезною медичною сумкою з чорної шкіри. Міцно стиснувши губи, Метью витягнув маленький ліхтарик і оглянув мої очі.

— Я вдарилася обличчям об долівку? — скривилася я від яскравого світла. — Може, воно зламалося?

— Не думаю, люба моя, просто великі синці.

Марта розірвала пакунок, і до моїх ніздрів долетів запах спирта для розтирання. Метью приклав тампон до моєї щоки, і я інстинктивно вхопилася за краї ванни, а очі мої наповнилися слізьми. Коли Метью прибрав тампон, я побачила, що той червоний від крові.

— То я вдарилася об гострий камінь, — пояснила я діловито-спокійно, намагаючись приглушити спогади про Сату, що виринули з пам’яті з різким болем.

Метью провів по рані своїм холодним пальцем туди, де вона зникала під волоссям.

— Рана поверхнева. Зашивати не доведеться. — Він узяв трохи мазі на кінчик пальця і натер мені шкіру. Мазь пахла м’ятою й травами з маєткового саду.

— Маєш алергії до якихось медпрепаратів? — спитав Метью, скінчивши процедуру.

Я похитала головою.

Він знову покликав Марту, і та придріботіла з оберемком рушників. Метью швидко проторохтів їй список необхідних ліків, і Марта кивнула, дзеленькнувши в’язкою ключів, яку видобула з кишені. З усіх перелічених медикаментів я знала лише один.

— Морфій? — спитала я, відчувши, як пришвидшився мій пульс.

— Він зніме біль. Решта ж ліків протидіятимуть інфекції та набрякам.

Ванна трохи заспокоїла мене, допомогла вгамувати шок, але біль посилювався. Перспектива позбутися його була спокусливою, і я неохоче погодилася на морфій в обмін на те, щоб вибратися з ванни. Тут, в іржавій від крові воді, я відчула, як до горла підступає нудота.