Сповідь відьом

Болдвін оглядав моє тіло з такою прискіпливістю, що у мене виникло таке відчуття, наче мені прикладали великі пакети з льодом.

— Вона справді має такий вигляд, наче побувала в бою. — У його голосі бриніли захоплення і повага.

Марта сказала щось по-окситанськи, і брат Метью кивнув.

— Ос, — сказав він, оцінююче поглянувши на мене.

— Не зараз, Болдвіне, — гримнув Метью.

— Дай номер телефону, Метью, — швидко мовила Ізабо, відвертаючи увагу свого сина. Той випалив його без зупинки, і мати натиснула на кнопки. Почулося слабке електронне пищання.

— Я в нормі, — каркнула я, коли Сара відповіла на дзвінок. — Постав мене, Метью.

— Ні, це Ізабо де Клермон. Діана у нас.

Настала нетривала тиша, і я відчула на собі крижані бурульки погляду Ізабо.

— Вона поранена, але рани не загрожують її життю. Хоча Метью доведеться таки відвезти її додому, до вас.

— Ні. Сату вирушить за мною! Не можна дозволити їй завдати шкоди Сарі та Емілі, — заперечила я, пручаючись і намагаючись встати.

— Метью, — прогарчав Болдвін. — Нехай нею займеться Марта, або змусь її замовкнути!

— Не лізь не у свою справу, Болдвіне! — відрізав Метью. Прохолодними губами він торкнувся моєї щоки, і мій пульс уповільнився. Голос Метью стишився до шепоту. — Ми не робитимемо нічого, чого ти не хотітимеш.

— Ми зможемо захистити її від вампірів, — сказала Ізабо, і її голос наче віддалявся від мене. — Але не від відьом. Їй треба бути з тими, хто зможе її захистити. — Розмова ніби зблякла, і на мене опустилася пелена сірого туману.

Цього разу я отямилася нагорі, у вежі Метью. Горіли всі свічки, у каміні ревіло полум’я. У кімнаті було майже тепло, але від шоку я й досі тремтіла. Метью сидів навпочіпки на підлозі, прихиливши мене до своїх колін й уважно обдивляючись моє праве передпліччя. На просяклому кров’ю пуловері зяяла дірка в тому місці, де Сату порізала мене. Навколо свіжої яскраво-червоної плями проступали й інші — темніші й дрібніші.

Марта й Ізабо стояли на порозі, як двійко пильних яструбів.

— Я сам потурбуюся про свою дружину, маман, — мовив Метью.

— Аякже, сину, — пробурмотіла Ізабо звичним у таких випадках запопадливим тоном.

Метью відірвав останній дюйм мого рукава, оголивши мою плоть, і вилаявся.

— Принеси мою сумку, Марто.

— Ні, — твердо відказала та. — Вона вся брудна, Метью.

— Треба спочатку викупати її у ванні, — запропонувала Ізабо, підтримуючи Марту. — Діані холодно, і ти навіть не побачиш її рани. Краще зробити це після ванни, дитино моя.

— Ніякої ванни! — твердо заперечив Метью.

— Чому ж ні? — нетерпляче спитала Ізабо. Вона кивнула рукою на сходи, і Марта пішла.

— У воді буде повно її крові, й це відразу ж відчує Болдвін, — сухо пояснив він.

— Це ж не в Єрусалимі, Метью, — заперечила Ізабо. — Відтоді, як збудували цю вежу, тут і ноги його не було.