Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Поодинокі поселення доби ранньої бронзи розташовані на малих підвищеннях у заплавах, поблизу води. Наприклад, Козинці Переяслав-Хмельницького району або Майдан Моквинський на Рівненщині. Напевне, це були сезонні стоянки з літнім випасом тварин.

Як відзначалося, за доби середньої—бронзи, десь із середини II тис. до н. е., топографія поселень разюче змінюється. Вони головним чином стають низькими надзаплавними і поширюються на значній території України та суміжних регіонів. Можливість жити безпосередньо поблизу водоймищ та пасовищ сприяла розвитку скотарства, яке, в свою чергу, не могло не прив’язувати людей до долин та заплав.

Протягом усієї бронзової доби топографія поселень залишалася без змін, тобто була здебільшого низькою. Лише наприкінці епохи, на межі II—І тис. та в перші століття І тис. до н. е. замість неукріплених заплавних та болотяних поселень виникають городища. У степових районах спостерігаються ті самі зміни у топографії поселень доби ранньої та середньої бронзи. Лише на пізньому етапі більшість поселень починають розташовуватись уздовж річок, часто уздовж балок, де протікали невеликі степові річки (Степове, Ташлик).

На теренах України фіксуються два типи поселень: відкриті та укріплені, головним чином за допомогою природних перешкод — боліт, озер, річок тощо. Наявні також штучні оборонні споруди у вигляді ровів, валів або частоколу з дерев, виявлені на поселеннях Пустинка, Усове Озеро, Іллічівка.

Винятком є Лівенцівська фортеця, розташована на невисокому березі протоки Дону. Вона датується серединою II тис. до н. е. і належить до Кам’янсько-Лівенцівської групи пам’яток, спорідненої з культурою багатоваликової кераміки[321]. У плані фортеця становить собою півколо площею близько 2 га, по периметру якого розміщено чотириметрової висоти кам’яні споруди, що утворюють оборонний мур. Уздовж нього викопано рови шириною від 2 до 6 м. Фортеця складається з широких та вузьких ділянок валу, що чергуються. У плані вони становили меандроподібну лінію, яка сприяла ефективності оборони. Із зовнішньої сторони стіни фортеці усіяні крем’яними вістрями стріл.

Загалом розміри поселень від ранньої до пізньої бронзи поступово збільшувалися. На ранньому етапі площі відомих поселень варіюють від 0,1 до 0,2 га; на середньому збільшуються приблизно вдвічі і в основному становлять 0,4—0,7 га; на пізньому стають від 2 до 4 га, тобто порівняно з поселеннями ранньої бронзи збільшуються у 5—10 разів.

Відповідно до збільшення площі поселень зростає кількість жител на них. Так, на поселеннях ранньобронзової доби (Майдан Моквинський, Здолбиця, Ісковщина та ін.) виявлено по 2—4 житла. За доби середньої бронзи кількість жител на поселеннях значно зростає. Так, на поселенні Пустинка (рис. 156) зафіксовано 12 жител, на Зазим’ї — 10, у Каштановому — 10, на Іллічівці — 14, на Усовому Озері — 15. Таким чином, у середньому на цих поселеннях було 10—15 жител, тобто вдвічі більше, ніж раніше. Кількість жител на поселеннях доби пізньої бронзи коливається від 20 до 30. Отже, є підстави говорити про збільшення площі поселень і кількості жител протягом усієї бронзової доби. Загалом це є показником зростання населення на теренах України. Особливо це характерно для Північного Причорномор’я. Тут відомо понад 1000 поселень доби пізньої бронзи. Вони розташовані настільки щільно, що навряд чи поступаються в кількості сучасним селам. Площа цих поселень коливається від 0,5 до 18 га, але в середньому становить 2—3 га.