Моральні листи до Луцілія

Ось таких голосів треба уникати не менше, ніж тих, попри які Улісс відмовився пропливти інакше, як прив'язаним до щогли(1). Бо в них така ж сама сила: женуть нас геть від батьківщини, від рідних, від друзів, від чеснот, а заводять туди, де стаємо забавкою серед хвиль нещасливого, ганебного життя. Наскільки ж то краще триматися прямої дороги і і прийти до того, щоб милим тобі було тільки те, що чесне! А це зможемо осягнути лише тоді, коли зрозуміємо, що є два види речей: одні нас приваблюють, другі відстрашують. Приваблюють, скажімо, багатства, насолода, краса, почесті, все влесливе, знадливо всміхнене; відстрашує - праця, смерть, біль, обмова, суворіший спосіб життя. Тож мусимо вправлятися, щоб не лякатись того, що відстрашує, а того, що принаджує,- не прагнути. Скеровуймо зусилля навпаки: звабливого сахаймось, а на те, що грозить нам, нападаймо самі.

Хіба не бачиш, як по-різному йдуть люди згори й під гору? Хто йде схилом униз, той подається всім тілом назад, а хто спинається на крутизну, той мов налягає на неї з усіх сил. Бо переносити вагу тіла вперед, коли спускаєшся, а назад, коли піднімаєшся,- це, мій Луцілію, все одно що сприяти порокам. До насолод ноги самі нас несуть - по спадистій стежці; до важкого й прикрого треба дертися в поті чола: тут намагаймося підштовхувати тіло все вище, там - стримуймо його.

Ти думаєш, я тверджу, що згубною для наших вух є мова лише тих, хто вихваляє насолоди і наганяє нам страху перед болем, який вже сам по собі є жахливим? Я вважаю, що шкоди завдають ще й ті, хто, прикриваючись ученням стоїків, спонукає нас до пороків. От вони проголошують: «Тільки мудрець та вчений вміє бути коханцем; один лиш він володіє тим мистецтвом(2). Та й у питті, як і в бенкетуванні, мудрець - най досвідченіший. Тож його й запитуймо, до якого віку хлопці придатні, щоб їх любити». Облишмо грецькі звичаї грекам, самі ж радше прислухаймося до іншого, хоча б до такого: «Ніхто не стає досконалим випадково: доброчесності треба вчитися. Насолода - річ дрібна й нікчемна, не варта й шеляга: вона у нас спільна з німими тваринами; навіть наймізер-ніші, найжалюгідніші створіння злітаються на неї. Слава - це щось пусте, перелітне, мінливіше від подуву. Вбогість нікого не обтяжує, хіба що тих, які їй опираються. Смерть - це не зло.- «А що ж вона таке?» - запитаєш.- Єдиний закон, якому в рівній мірі підлягає весь рід людський(3). Марновірство - це блуд, до того ж божевільний: боїться тих, кого треба любити, ображає тих, кого шанує. Яка ж бо різниця, чи ти відкидаєш богів, чи неславиш їх?» - Ось що треба вчити і навіть завчати. Філософія не повинна видумувати виправдання для пороків. Якщо лікар заохочує хворого до непоміркованості, то такий хворий - безнадійний.