Моральні листи до Луцілія

«Але в який спосіб щойно народжена істота може розуміти, що для неї рятівне, а що - смертельне?» - Насамперед постає питання, чи взагалі розуміє, а не в який спосіб розуміє. А що є в тих істот розуміння, видно ось із чого: у кожному випадку вони чинять саме так, як чинили б, розуміючи. Чому, скажімо, курка не тікає ні від павича, ані від гусака, а лише від значно меншого, та й не відомого їй яструба? Чому курчата бояться кота, а собаки не бояться? Зрозуміло, що їм притаманне знання того, що може пошкодити, і те знання - не з досвіду, адже остерігаються й такого, чого ще й не звідували. А далі,- аби ти не думав, що все тут діється випадково: вони й не бояться, чого не слід їм боятися, й ніколи не забувають про те, що самі мають дбати про себе і бути пильними,- однаково тікають од загибелі. А ще: хоч би як довго вони жили, лякливішими не стають. Звідси ясно, що вони прийшли до того не через досвід, а з природної любові до себе та з прагнення зберегти своє життя. Досвід - учитель повільний, а наука його - різноманітна; природа передає знання відразу і всім однакове. Якщо наполягаєш, я поясню тобі, як усяке створіння намагається розпізнати, що для нього згубне. Воно відчуває себе живим тілом, а значить,- відчуває і те, якої шкоди може зазнати: що його може різати, палити, давити, які тварини готові йому пошкодити; звідси й висновує для себе уявлення про все вороже й небезпечне. Ті дві речі тісно між собою пов'язані: кожна істота пристосовується до того, в який спосіб себе порятувати, і водночас шукає того, що їй помічне, а що шкідливе,- того уникає. Природним є потяг до корисного, природна й відраза до протилежного: що приписує природа, те здійснюється без роздумування, яке б наказувало, що маємо діяти, без жодної поради. Хіба ти не спостерігав за бджолами - з яким тонким умінням вони будують свої житла, в якій злагоді виконують розподілену між собою працю? Хіба ти не приглядався до павутини - тієї тканки, якої нізащо не повторить ніхто із смертних? Скільки-то праці треба вкласти, щоб одні з тих ниточок прослалися прямо й служили основою, інші - щоб розбігалися промінням по кругу, при осередку густіше, а далі щораз рідше,- аби, наче тенета, вони затримували маленькі створіння, на чию погибель вони простягнуті! Те мистецтво не здобуте наукою - воно природжене. Тому-то не буває так, щоб одна тварина була здат-нішою до чогось, ніж інша: павутина ж усюди однакова, у воскових чашечках стільника однаковісінькі кути. Що подає нам наука, те і непевне, й нерівне; з рук природи натомість отримуємо все порівну. Вона ж наставляє нас передусім, як опікуватися собою, як поводитись, аби зберегти себе. Ось чому для всіх живих істот і наука, й життя починаються водночас. Тож не диво, що народжуються вони з тим, без чого родилися б надарма. Перше знаряддя, яке дала їм природа, щоб вони могли тривати на світі,- це пристосування і любов до себе. Вони б не вціліли, коли б того не прагнули. І хоча саме те прагнення не принесло б їм рятунку, але й без нього ніщо інше не врятувало б їх. Не знайдеш, кажу, такого створіння, яке б не дорожило чи навіть легковажило собою. Таж і в безмовної, тупої до всього іншого худоби вистачає кмітливості, коли йдеться про життя. От бачиш, навіть ті створіння, що не приносять іншим жодної користі, для себе таки на все спроможуться.