Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
При цих словах Семеро перетворились на дерев’яні статуї, зовсім не змінивши свого вигляду.
І пролунав чийсь голос:
— Уленшпігелю, спали це дерево.
Уленшпігель, звертаючись до вогників, сказав:
— Ви — вогні, робіть своє діло.
І вогники юрбою оточили Сімох, які загорілись і спопеліли.
І потекла кривава річка.
А з попелу вийшло сім інших постатей. Перша сказала:
— Моє ім’я було Пиха, а тепер я буду Гордість благородна.
Потім заговорили інші, і Уленшпігель і Неле побачили Скнарість, що перетворилася в Ощадність, Гнів — у Жвавість, Ненажерливість — в Апетит, Заздрість — у Змагання, Лінивство — у Мрію поетів і мудреців, а Хтивість верхи на козі обернулася в прекрасну жінку, ім’я якої було Кохання.
І вогники закружляли навколо них у веселому танці.
Тоді Уленшпігель і Неле почули тисячі голосів не видимих їм чоловіків і жінок, насмішкуватих і дзвінких, як дзвіночки:
І Уленшпігель сказав:
— Духи глузують з нас.
І якась могутня рука схопила Неле і жбурнула її в простір. І духи заспівали:
— Горе мені, — сказав Уленшпігель, — Північ, Захід, Пояс. Темне ваше пророцтво, панове духи.
А духи знову глузливо заспівали:
— А ви зовсім не такі дурні, панове духи, — мовив Уленшпігель.
І духи знову заспівали глузливо:
— Горе нам, — зітхнув Уленшпігель, — так і мордуйся ціле життя: людина плаче, а доля скаче.
знову проспівали глузливо духи.
Але тут могутня рука схопила Уленшпігеля і жбурнула його в простір.
Впавши, Неле протерла очі, але нічого не побачила, крім сонця, що сходило в золотавому тумані, трави, позолоченої його промінням, і жовтуватого від сонячного світла чаїного пір’я. Чайки ще спали, але незабаром прокинулись.
Неле, побачивши, що вона гола, поквапливо одяглася. Потім вкрила Уленшпігеля, що був також голий, і, думаючи, що він спить, почала будити його. Але він і не ворухнувся і лежав як мертвий. Жах охопив її.
— Невже я отруїла мого коханого чарівною мастю? — вигукнула вона. — Тоді краще мені вмерти! Ах, Тілю, прокинься! Він холодний, як мармур!
Уленшпігель не прокидався. Минула ніч, день і ще одна ніч. Прибита важким горем, сиділа Неле біля коханого свого Уленшпігеля.
Вранці Неле почула дзеленькання дзвіночка і побачила селянина, що йшов з лопатою попереду, а за ним зі свічками в руках ішли бургомістр, двоє старшин, священик із села Ставеніссе і паламар, що тримав над ним парасоля.
Вони йшли соборувати й причащати достославного Якобсена, що зі страху став гезом, а коли небезпека минула, вернувся вмирати в лоно святої католицької церкви.
Вони підійшли до Неле, що гірко плакала, і побачили тіло Уленшпігеля, простягнуте на землі і вкрите одежею, Неле стояла на колінах.
— Дівчино, — звернувся до неї бургомістр, — що ти робиш коло цього мертвого?
Не сміючи підвести очей, вона відповіла:
— Я молюся за свого коханого Уленшпігеля, що впав тут, наче громом прибитий. Тепер я сама-самісінька на світі, і краще мені вмерти.
Тоді священик, мало не захлинувшись від радості, вигукнув:
— Гез Уленшпігель помер! Слава тобі, Господи! Хлопче, копай швидше могилу. Тільки зніми цю одіж з нього перше, ніж спустимо в яму.
— Ні, — сказала Неле, встаючи, — не знімайте одежі, йому буде холодно в землі.