Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Він вибирав собі в духовні дочки тільки гарних жінок і дівчат, а інших відсилав до парафіяльних священиків. Він звелів нам заприсягтися, що ми будемо сповідатись тільки в нього, і ми дали йому таку присягу. Мої товаришки, досвідченіші, ніж я, запитали мене, чи не бажаю я навчитися святого послуху й покути, і я погодилась. В Брюгге, у домі на Набережній каменярів, біля монастиря братів-міноритів, жила жінка, на ім’я Калле де Нажаж. Вона за один червінець на місяць давала молодим дівчатам притулок, годувала їх і навчала. Брат Корнеліс міг непомітно з монастиря прийти до Калле де Нажаж. От у тому домі, в маленькій кімнатці, я зустрілася з ним на самоті. Тут він звелів мені розповісти про всі мої нахили, природні і тілесні. Я спочатку вагалася, але потім наважилась і, плачучи, розповіла йому про все.

— О лихо! — бідкався Ламме. — І цей брудний кнур слухав твою чисту сповідь!

— Він завжди казав мені, і це таки правда, мій чоловіче, що Бог усе бачить, а тому треба на сповіді перемогти свій земний сором, відкрити сповідникові всі свої гріхи й бажання, і тоді ми станемо гідні послуху й покути. Нарешті він сказав, що мені треба стати перед ним голою, щоб моє тіло дістало найлегшу кару за мої гріхи. І одного разу він примусив мене роздягнутись, і коли я роздяглася, то від сорому впала непритомна і прийшла до пам’яті лише тоді, коли він дав мені понюхати якоїсь солі. «На цей раз досить з тебе, моя доню, — сказав він, — приходь через два дні і принеси прута». Це тривало довго; але ніколи… присягаюсь тобі Богом і всіма святими… чоловіче мій… зрозумій мене… глянь на мене… подивись, чи я брешу? Я залишилася чиста й вірна тобі… я люблю тебе.

— Бідне, ніжне тіло! — вигукнув Ламме. — О, ганебна пляма на твоїх шлюбних шатах!

— Ламме, — сказала вона, — він же говорив від імені Бога і всіх святих нашої матері церкви. Чи могла ж я не послухатись його? Я завжди любила тебе, але ж присяглася Пречистій Діві страшною присягою не віддаватися тобі. Та в мені не згасла ніжність до тебе. Чи згадуєш заїзд у Брюгге? Я була в Калле де Нажаж, коли ви їхали з Уленшпігелем на ослах. Я пішла за тобою. В мене було чимало грошей, я нічого не витрачала на себе, побачила, що ти голодний, і серце моє потягнулось до тебе. Я відчула жаль і любов.

— Де він тепер? — запитав Ламме.

Каллекен відповіла:

— Злі люди наговорили на нього, і після допиту, що йому вчинили з наказу магістрату, брат Адріансен мусив покинути Брюгге і шукати притулку в Амстердамі. Мені казали на фліботі, що мій чоловік узяв його в полон.

— Як? — вигукнув Ламме. — Це той чернець, якого я відгодовую?

— Атож, — відповіла Каллекен, затуляючи руками обличчя.

— Сокиру! Дайте сокиру! — крикнув Ламме. — Я уб’ю його, а сало цього розпусного цапа продам з торгів! Швидше вертаймося на корабель! Шлюпку! Де шлюпка?

— Це підло — вбити або хоч би поранити бранця, — сказала Неле.

— А ти чого так сердито дивишся на мене, заборониш мені, чи що? — сказав він.

— Атож, — відповіла Неле.