Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Каллаген, того дня вдягнений у джинси та скотарський жилет з багатьма кишенями, легким кроком вийшов на задній ґанок, де курив Роланд, чекаючи, поки жінки вгамуються. Поруч Едді з Джейком грали в шашки.
— Приїхав Воун Айзенгарт, — сказав панотець Роландові. — Каже, що їде до Тука випити пива, але спершу хоче перекинутися з тобою парою слів.
Роланд зітхнув, підвівся й пройшов через будинок до вхідних дверей. Айзенгарт сидів на козлах брички, запряженої одним конем, спирався шорбутсами на щиток і похмуро дивився в бік церкви Каллагена.
— Доброго тобі дня, Роланде.
Кілька днів тому Вейн Оверголсер подарував Роландові крислатого ковбойського капелюха. Піднявши його, стрілець привітався зі скотарем і вичікувально застиг.
— Думаю, ти скоро відправиш перо, — сказав Айзенгарт. — Скличеш збори тобто.
Роланд визнав, що так і буде. Містечко не мало права вказувати лицарям Ельда, як їм виконувати свій обов'язок, але стрілець не збирався від них приховувати, що цей обов'язок буде виконано.
— Я хочу, щоб ти знав: коли принесуть перо, я його торкнуся і відправлю далі. А на зборах скажу «так».
— Кажу спасибі, — мовив Роланд, зворушений рішенням скотаря. Схоже, його душа стала чутливішою, відколи до нього приєдналися Едді, Сюзанна і Джейк. Іноді він про це шкодував. Але зазвичай — ні.
— Але Тук на це не піде.
— Не піде, — погодився Роланд. — Поки справи в них ідуть добре, туки цього світу ніколи не торкнуться пера. І не скажуть «так».
— Оверголсер з ним.
Це був удар. Не зовсім несподіваний, але Роланд мав надію, що Оверголсер змінить думку. Втім, Роланд мав усю необхідну підтримку і здогадувався, що Оверголсер про це знає. Якщо фермер мав голову на плечах, то він мав би сидіти тихо й чекати, коли все закінчиться. Втручання могло призвести лише до того, що наступного року він би вже не побачив, як засипають у його комори зерно.
— Я хочу, щоб ти знав одне, — вів далі Айзенгарт. — Я на твоєму боці через свою жінку, а жінка на твоєму боці, бо вона хоче пополювати. Такі речі, як метання тарілок, завжди призводять до того, що жінка вказує своєму чоловікові, що йому робити й чого не робити. Це неприродно. Це чоловік має керувати жінкою, а не навпаки. Звісно, крім тих випадків, коли йдеться про народження дітей.
— Вона відмовилася від свого народу, коли виходила за тебе, — нагадав Роланд. — Тепер твоя черга чимось поступитися.
— Думаєш, я цього не знаю? Але якщо через тебе вона загине, Роланде, я прокляну тебе. Хоч би скільки дітей ти врятував, але, ідучи з Кальї, ти понесеш із собою моє прокляття.
Роланд, якого вже не раз проклинали, просто кивнув.
— Як на те буде воля ка, Воуне, вона повернеться до тебе.
— Еге ж. Але запам'ятай мої слова.
— Я не забуду.
Айзенгарт ляснув коня віжками по спині, й бричка рушила.
Кожна жінка розітнула голову-гострокорінь навпіл із сорока, п'ятдесяти і шістдесяти ярдів.
— Цільте в голову якнайближче до каптура, — порадив Роланд. — Влучати нижче сенсу нема.
— Броня? — спитала Розаліта.
— Еге ж, — відповів Роланд, хоч це була не вся правда. Всієї правди він не збирався їм відкривати доти, доки не настане час.
Далі прийшла черга бульби. Сейрі Адамс поцілила в свою з відстані сорока ярдів, лише зачепила з п'ятдесяти і схибила з шістдесяти: тарілка пролетіла зависоко. Сейрі не по-жіночому вилаялась і, опустивши голову, відійшла до дерев'яної стіни вбиральні. Там опустилася на землю, щоб спостерігати за змаганням. Роланд підійшов і сів поруч. Побачив сльозу, що витекла з кутика лівого ока й збігла по обвітреній щоці.
— Я підвела тебе, чужинцю. Кажу «пробач».
Роланд узяв її руку й потиснув.
— Ні, жінко, ні. Для тебе знайдеться робота. Окрема. І там, можливо, теж доведеться кидати тарілку.
Вона кволо всміхнулася і кивнула на знак подяки.
Едді начепив на опудала нові голови-гострокорені, а на кожну поклав по редисці. Крихітні овочі майже повністю губилися в тіні каптурів-мішків.
— Бажаю успіху, дівчатка, — всміхнувся він, відступаючи вбік.
— Починайте з десяти ярдів! — гукнув Роланд.
З десяти в редиску влучили всі. З двадцяти теж. На відстані тридцяти ярдів Сюзанна кинула свою тарілку трохи вище, як просив її Роланд. Він хотів, щоб цей раунд виграла одна з жінок Кальї. На сорока ярдах Залія Джефордс довго вагалася, тож її тарілка розрубала навпіл «голову», а не редиску.