Теорія розмежування складів злочинів

Як відомо, норми про основний та кваліфікований склади умисного вбивства співвідносяться як загальна і спеціальна. Відповідно, норми, що є спеціальними відносно норми про кваліфікований склад умисного вбивства, є спеціальними й щодо норми, що містить основний склад умисного вбивства Але ця залежність не справджується у оберненому порядку. Не щодо всіх норм, стосовно яких є загальною норма про основний склад умисного вбивства, загальною є й норма про кваліфікований склад умисного вбивства, що буде продемонстровано далі.

Норми про умисні склади злочинів, де життя особи є основним або єдиним додатковим безпосереднім об’єктом, співвідносяться із загальною нормою про умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України), як спеціальні. В цьому випадку конкуренція є повною. Це норми про склади злочинів, що передбачені статтями: 112, ч. 2 ст. 115, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, 443 КК України та група норм про злочини, які прийнято називати умисними вбивствами з пом’якшуючими ознаками, що передбачені статтями: 116, 117, 118 КК України.

Окремо потрібно розглянути особливості співвідношення названих складів злочинів, де життя особи є єдиним додатковим безпосереднім об’єктом, із кваліфікованим складом умисного вбивства (ч. 2 ст. 115 КК України). Конкуренція норм про ці склади злочинів, як загальної і спеціальної є частковою. З боку складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, вона може мати місце лише в частині окремих кваліфікуючих ознак.

Так, ознаками, що визначають спеціальний характер норм про склади злочинів, що полягають в умисному заподіянні смерті іншій людині (ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, 443 КК України), у диспозиціях наведених статей Особливої частини КК України названо потерпілого, зокрема його правовий і соціальний статус, та мотив. Відповідно, загальною відносно цих спеціальних норм є норма про кваліфікований склад умисного вбивства лише в частині ознаки, закріпленої у п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, що в більш загальних рисах вказує на правовий та соціальний статус потерпілого: «особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового обов’язку». У названих спеціальних нормах зміст такої ознаки, як потерпілий, більш конкретизований порівняно зі змістом відповідної ознаки складу злочину, закріпленого у загальній нормі. А тому немає підстав заперечувати точку зору С.Д. Шапченка, як це робить В.В. Кудрявцев[1074], щодо того, що названі злочини є різновидами умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України. Співвідношення аналізованих норм як спеціальної (ст. ст. 348, 379, ч. 4 ст. 404, 443 КК України) і загальної (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України) розглядається у кримінально-правовій літературі як безсумнівне[1075]. Проте, таке співвідношення розглядуваних кримінально-правових норм не поширюється на п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України в частині такого потерпілого, як особа, яка виконує громадський обов’язок та її близькі родичі.

В частині тих кваліфікуючих ознак, що названі у п.п. 1, 2, 3, 4, 5, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, норма про кваліфікований склад умисного вбивства може конкурувати з кожною з вищеназваних норм, передбачених ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, 443 КК України, як дві спеціальні з обтяжуючими ознаками. Ознаки, що визначають спеціальний характер кожної з потенційно конкурентних норм, хоч і характеризують різні якості вчиненого діяння, але є сумісними за змістом. З боку тих, що передбачені ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, 443 КК України, це потерпілий та мотив вчинення злочину. З боку ж кваліфікованого складу умисного вбивства це ті ознаки, що названі у наведених в цьому абзаці роботи пунктах ч. 2 ст. 115 КК України. Ці ознаки можуть бути одночасно властиві одному й тому самому реально вчиненому діянню. Наприклад, близький родич працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК України) водночас може бути малолітньою дитиною або жінкою, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України).