Теорія розмежування складів злочинів
- Автор: Брич Лариса Павлівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-145-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія розмежування складів злочинів». Краткое содержание книги:
Г.Н. Борзенков у межах системи злочинів проти життя розглядав лише ті з них, у яких життя людини є єдиним безпосереднім об'єктом. Він тільки згадав, що у главі 16 КК РФ є також злочини, у складі яких життя передбачене лише як факультативний об’єкт, що відіграє роль кваліфікуючої ознаки. Цей автор також навів приблизний перелік статей, що містяться у інших главах Особливої частини КК РФ, котрі передбачають відповідальність за злочини, кваліфікуючою ознакою яких є заподіяння смерті з необережності. Також цей вчений констатував факт наявності статей у КК РФ, в яких говориться про посягання на життя[1056]. Про співвідношення складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті людини, у праці Г.Н. Борзенкова не йшлося, крім співвідношення та поєднання окремих кваліфікуючих ознак вбивства[1057] та вказівки про те, що ч. 2 ст. 109 КК РФ «заподіяння смерті з необережності внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов’язків» не застосовується, якщо заподіяння смерті з необережності внаслідок порушення спеціальних правил передбачено іншими статтями КК[1058].
О.В. Гороховська, як вона сама зазначала, «аналізує критерії відмежування вбивства через необережність від таких діянь: умисного вбивства, умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, необережного тяжкого тілесного ушкодження, правомірного ризику, позбавлення життя внаслідок порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, службової недбалості та випадкового заподіяння смерті». Такими критеріями вона називає фактичні обставини справи, на підставі аналізу яких можна встановити наявність у вчиненому тих чи інших ознак складу злочину[1059]. Оскільки умисне вбивство від вбивства через необережність відрізняється лише за однією ознакою — формою вини, а її можна встановити лише дослідивши фактичні обставини справи, то О.В. Гороховська всю свою увагу в роботі й зосередила на тому як на практиці можна виявити наявність тієї чи іншої форми вини, що, безумовно, є дуже важливим і складним для практики. Проте розмежування злочинів не зводиться лише до дослідження фактичних обставин справи й не вичерпується лише ним.
Багато уваги розмежуванню досліджуваних злочинів приділяє О.П. Литвин. Проте, міркування цього автора з приводу співвідношення відповідних складів злочинів, об'єктів конкуренції у кримінально-правовій кваліфікації й запропоновані ним висновки не узгоджуються з теорією кримінального права, теорією кримінально-правової кваліфікації, а часом суперечать елементарній логіці[1060].
Тому потрібно дослідити розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті людини, під кутом зору їх системності; виявлення закономірностей, що характеризують співвідношення всіх чи більшості таких складів злочинів; виявлення особливостей, властивих для співвідношення лише окремих таких складів злочинів.
Перш за все, потрібно дослідити те, що об’єднує ці склади злочинів, й відповідно породжує потребу в їхньому розмежуванні — спільні ознаки.
Як було задекларовано вище, критерієм об’єднання відповідних складів злочинів у одну групу стало те, що ознакою кожного з них є суспільно небезпечні наслідки, що полягають у смерті людини. Як пише В.О. Навроцький, характер заподіяної шкоди є одним з найпоширеніших критеріїв, за якими формується версія кримінально-правової кваліфікації[1061]. Позначення суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті людини у різних статтях Особливої частини КК України характеризується розмаїттям термінів: смерть (ч. 1 ст. 115), смерть пацієнта (ч. 1 ст. 141), «смерть потерпілого(ої)» (ч. 2 ст. 134; ч. 3 ст. 136 КК; ч. 2 ст. 286; ст. 287; ст. 288; ч. 3 ст. 314; ч. 2 ст. 414), «смерть неповнолітнього» (ч. 2 ст. 137), «смерть хворого» (ч. 2 ст. 139 КК), «смерть особи» (ч. 3 ст. 135; ч. 2 ст. 381), вбивство (ст. 116; 117; 118; 119; ст. 348; ст. 379; ст. 400; ч. 4 ст. 404; ч. 2 ст. 438; ст. 443), «самогубство» (ч. 1 ст. 120), «загибель людей» (ч. 3 ст. 110; ч. 3 ст. 161; ч. 2 ст. 194; ст. 196; ст. 236; ст. 237; ч. 2 ст. 238; ч. 3 ст. 2391; ч. 2 ст. 240; ч. 2 ст. 241; ч. 2 ст. 242; ч. 2 ст. 243; ч. 2 ст. 245; ч. 5 ст. 260; ст. 264; ч. 3 ст. 265; ч. 3 ст. 2651; ч. 2 ст. 267; ч. 2 ст. 270; ч. 2 ст. 271; ч. 2 ст. 272; ч. 2 ст. 273; ч. 2 ст. 274; ч. 2 ст. 275; ч. 3 ст. 276; ч. 3 ст. 277; ч. 3 ст. 278; ч. 3 ст. 279; ч. 3 ст. 280; ч. 3 ст. 281; ч. 3 ст. 282; ч. 2 ст. 283; ст. 291; ч. 3 ст. 292; ч. 2 ст. 294; ч. 2 ст. 326; ч. 2 ст. 347; ч. 2 ст. 351; ч. 2 ст. 378; ч. 2 ст. 399; ч. 2 ст. 412; ст. 439; ст. 446), «загибель кількох осіб» (ч. 3 ст. 286; ч. 2 ст. 415), «загибель потерпілого» (ч. 1 ст. 415 КК), «загибель людини» (ч. 3 ст. 258). Стосовно деяких складів злочинів смерть людини не названа прямо, а, як прийнято вважати, охоплюється такими категоріями суспільно небезпечних наслідків, як особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 153)[1062], чи тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 147; ч. 2 ст. 364; ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 366)[1063].
1056
Борзенков Г.Н. Преступления против жизни и здоровья: закон и правоприменительная практика: учебно-практическое пособие / Г.Н. Борзенков. — М.: Зерцало-М, 2008. — 256 с. — С. 18.
1057
Там само. — С. 115–127.
1058
Там само. — 256 с. — С. 161.
1059
Гороховська О.В. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.В. Гороховська. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. — 16 с. (Розділ 3. Відмежування вбивства через необережність від суміжних злочинів та питання призначення покарання. — С. 13).
1060
Литвин О.П. Злочини проти життя: навчальний посібник / О.П. Литвин. — К.: Вид-во Європ. Уні-ту, 2002. — 232 с. — С. 122–136.
1061
Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — К.: Атіка, 1999. — 464 с. — С. 89.
1062
«Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 15); «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. (п. 11).
1063
«Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. (п. 10); «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. (п. 7).