Засліплення

Ключ! Ключ! Що б він віддав за ключ! Здавалося, немовби крізь кожнісіньку пору його шкіри пропустили шнурок, немовби всі ці шнурки хтось сплів водно, й ця груба, міцна, незграбна вірьовка тягнеться крізь вічко до коридору, де її смикає цілий полк штанів.

— Я ж хочу, хочу, — стогнав Кін, — а мені чинять перепони!

У відчаї він кинувся на ліжко. В уяві він викликав те, що вже бачив. Повз вічко один по одному проходили чоловіки. Кін повертав їх до себе, він не прощав їм їхньої залежности від жінок і сипав на їхні голови щораз нові й нові звинувачення. Багато чого ще треба було узагальнити і обміркувати. Аби лиш розум не залишався без роботи! Перед його брамою він поставив чотирьох японських небесних стражів — величезних чудовиськ, потворних і страшних. Вони знають, чого не можна впускати всередину. Дозволено те, що додає думкам упевнености.

Багато поважних теорій неминуче доведеться переглядати. Наука теж має свої слабкі місця. Основа будь-якого справжнього знання — сумнів. Це довів ще Картезій. Чому фізика, наприклад, веде мову про три основні кольори? Того, який важливий червоний колір, ніхто не заперечуватиме. Тисячі доказів підтверджують його провідну роль. Проти жовтого можна заперечити те, що в спектрі він межує із зеленим. Одначе зелений, який постає нібито внаслідок поєднання жовтого з одним незбагненним кольором, треба розглядати обережно, хоча для ока він наче й приємний. Краще погляньмо на факти з іншого боку! Те, що приємне для ока, не може складатися з компонентів, один із яких — це найруйнівніше, найпотворніше, найбезглуздіше з того, що можна взагалі собі уявити. У зеленому кольорі синього нема. Спробуймо вимовити це слово спокійно, адже це й справді тільки слово, не більше, і насамперед — не основний колір. У спектрі вочевидь десь схована якась таємниця, якийсь незнаний нам складник, що, поряд із жовтим кольором, причетний до появи зеленого. Фізики мали б пошукати цей складник. Але вони заклопотані чимось важливішим. Вони щодня наповнюють світ новими променями, суціль із невидимої частини спектра. Для загадок нашого справжнього світла вони знайшли патентовану відповідь. Третій основний колір, якого нам бракує, який ми знаємо за його впливом, а не за його суттю, — це, стверджують вони, синій. Беруть слово, прив’язують його до загадки — й загадку розгадано. А щоб ніхто не добачив обману, слово вибирають непристойне, таке, що заслуговує загального осуду; розглядати його ближче люди, певна річ, неабияк остерігаються. Від нього тхне, кажуть вони собі, і обминають десятою дорогою все, що відгонить синім. Людина боягузлива. Там, де потрібно щось ухвалити, вона десятки разів заводить довгі балачки — може, від тої ухвали пощастить відхреститися. Отак і виходить, що в існування якогось примарного кольору й досі вірять куди більше, ніж у Бога. Синього кольору нема. Синій колір — вигадка фізиків. Якби він був, типові грабіжники й убивці мали б чуби цього кольору. Як звати сторожа? Може, Синій Кіт? Де ж пак — Рудий!