Скляна, олив'яна, дерев'яна
- Автор: Медведева Екатерина Александровна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-016-1
- Переводчик: Наталья Брискина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Скляна, олив'яна, дерев'яна». Краткое содержание книги:
Але якось вона довідується про таємницю свого народження…
Чи врятується принцеса Янтарина?
Відповідь — у романтичній і водночас гостросюжетній повісті Катерини Медведєвої.
«Якщо я пошкодую каблучку і Бенжі мене обманить, тоді каблучка мені вже не допоможе, — подумала Янтарина. — Але якщо він насправді кохає мене, а я використаю чари дарма»…
Янтарина дивилася на каблучки. Дерев'яна темніла на вказівному пальці, олив'яна жовтіла на середньому, а скляна виблискувала, відбиваючи вогонь, на безіменному.
— Хочу дізнатися, що про мене думає Бенжі, — наважилась Янтарина.
Зараз же в її голові пролунав голос принца: «Янтарина така вродлива… Я насправді її кохаю… Мені всі заздритимуть… Треба підготувати кімнату, в якій ми мешкатимемо… На вікна поставити ґрати… А у двері врізати потаємний замок, щоб слуги не ввійшли і не завадили мені першому бачити її на світанку…»
Янтарина стрепенулась. Якби вона була звичайною людиною, то заплакала б.
Чарівник одразу з'явився поруч.
— Ну, що ж, твоє рішення виявилося правильним. Молодчина.
— Мені треба йти, — сказала Янтарина. — Просто зараз, доки він не прокинувся. Я боюся, щоб він не повів мене у своє королівство силоміць.
— Куди ти підеш?
— Не знаю. Я зрозуміла: всі люди, дізнавшись про мій дар, поводитимуться так само, як принц. Занадто велика спокуса — стати безсмертним, нічого не даючи взамін. Я боюся, що ніхто ніколи мене не покохає…
— А ти не розкривай свою таємницю до весілля, — порадив чарівник.
— Ні, так буде нечесно, — мовила Янтарина. — Адже я чекаю на справжнє кохання. Яке зможе витримати таке випробування.
— Ну, що ж, ти безсмертна — маєш багато часу на пошуки, — усміхнувся чарівник. — А скажи мені, які чари має олив'яна каблучка?
— Виконує заповітну мрію іншої людини. — Янтарина зітхнула. — Дивні вони, чарівні каблучки. Послухай, може, мені виконати твоє бажання? Закляття щезне…
Мандрівник нічого не відповів, лише очі його заблищали. Він трохи помовчав, ніби сперечаючися сам з собою, а тоді сказав:
— Розумію, ти хочеш віддячити мені за гостинність. Ти добра дівчинка, каблучки недарма дісталися саме тобі. Але я не можу прийняти твій подарунок.
— Ти відмовляєшся? — Янтарина не могла повірити.
— Згадай про людину, якій більше, ніж мені, потрібна твоя допомога, — сказав чарівник.
— Мама… — прошепотіла Янтарина.
Киця в неї на руках прокинулась і поглянула на принцесу розумними зеленими очима.
— Нехай здійсниться заповітна мрія моєї мами! — урочисто проказала Янтарина.
І… щезла.
Ванда здивовано перегорнула сторінки. Порожньо… Історія обірвалась на найцікавішому епізоді. Куди поділась Янтарина? Хто зніме закляття з чарівника? Яка заповітна мрія була в королеви? Останні сторінки старовинної книжки були жовті й чисті, наче казкареві ураз набридло складати цю розповідь, він закинув книжку під ліжко і пішов до кав'ярні випити кухлик капучино.
На вулиці був пізній вечір, в усіх домівках уже лягали спати. За вікном на небі мигтіли зорі, вітер обвивався довкруж яблуневого гілля, ставало щодалі тихіше і спокійніше. Загорялися в траві світлячки, розкривала пелюстки сріблисто-біла лунарія. Ванда зітхнула, поклала книжку в секретер. Така дивовижна історія, такі чудові герої, і ось: вона ніколи не довідається, що ж трапилося з золотокосою принцесою.
Згадуючи казку, вона перевдяглася, почистила зуби і вже збиралась лягти, як раптом у двері коротко і наче нерішуче подзвонили. Ванда здригнулася. Хто б це міг бути так пізно?
Сходами загупотіли Вікторові капці, грюкнули двері батьківської спальні. Ванда дослухалася до кроків і стишених голосів, і тривожне передчуття зростало в душі.
— Вандо! Вероніко! — пролунав тремтячий мамин голос. — Спускайтеся швидше!
— Вандо! — До кімнати зазирнула заспана Вероніка. — До нас гості приїхали!
— Вночі? — спитала Ванда, та сестра вже щезла.
Дівчинка поспіхом одягла сукню, яку щойно скинула, пригладила волосся. І, чуючи, як гупає серце, стала спускатися сходами, намагаючись зазирнути через поруччя, хто ж у вітальні. І здається, хтось плаче?
Тато схвильовано розмовляв з кимось по телефону. Обличчя в нього було ошелешене. Мимо пробіг Віктор з валер'янкою і склянкою води.
— Постав чайник на вогонь, — наказав він мимохідь. — І скажи Вероніці, нехай приготує кімнату для гостей.
Не в змозі більше чекати, останні сходинки Ванда подолала у два стрибки. І завмерла, трохи налякано. На дивані біля каміна плакали обійнявшись мама і якась жінка, дуже схожа на маму, тільки молодша. А в дверях, розгублено роззираючись, з білою кицькою на руках, стояла принцеса Янтарина. У довгій, пом'ятій сукні, з розкуйовдженим волоссям, вона все одно виглядала казково й прекрасно. Тільки дивилася, не розуміючи, де вона знаходиться.