Втеча майстра Пінзеля

Відомий Майстер Кабали та Маг Алойз Руллій цікавився метафізичною природою грифів. Відомо, що згідно з магічною теорією, людина фізично складається з п'яти елементів, психічно — із семи планетарних сил, а духовно — з дванадцяти зодіакальних первнів. Руллій стверджував, що природа грифів відмінна від людської і психікою грифа керують не планети, а нерухомі зірки Кришталевого Неба (що перебуває під впливом енергій Сфіри Тіферет[34]). Відповідно психічно грифи складніші за людей і мають нахил до вшанування Краси. Психічна досконалість компенсує їм відсутність духовної природи, належної — за промислом Духа Святого — лише людям, котрі створені за Образом і Подобою Божими.

Легенди тамплієрів згадують принаймні трьох грифів (Птахолевів). Відомим є гриф незрівняного воїтеля та захисника пілігримів Великого Магістра Армана де Перигора. Шкіра цього грифа, як бачимо, так несподівано знайшлася тепер в наших землях. Живого грифа привіз до Європи (як стверджує «Велика порічна хроніка Великих Магістрів Храму») шляхетний Лицар-тамплієр на ім'я Дітмар Вольф. У Неаполі в часи короля Манфреда згаданого грифа виставили на розважальний бій проти знаменитого в ті часи Лева Боніфація. Величезний Лев ударом лапи збив грифа, але той своїми страшними кігтями теж устиг смертельно поранити Боніфація. Весь Неаполь тоді оплакував безглузду загибель двох красивих і сильних істот. Організатора цього бою Домініко Фареллі розлючені неапольці закидали камінням до смерті. Ще одного грифа згадують «Аннали облог Акри та Останніх Лицарів Храму». В цій хроніці анонімні історики Ордену повідомляють про войовничого грифа, якому дали ім'я Жан-Філіп. Під час оборони маленької фортеції Цефори у Палестині гриф Жан-Філіп сміливо нападав на каравани сарацинів, лякав їх раптовими атаками з неба й, навіть, роздер обличчя одному з ворожих керівників — емірові Мелікару. Але невдовзі невірні його підстрелили. Зберіглася (щоправда, частково, у трьох уривках) довга та велемовна поема-тренос, авторство якої історик Бостаній приписує Лицареві Гуго де Авандо де Роу. В цій поемі оплакується загибель грифа-воїтеля й наводиться видіння, в якому автор бачить світлоносний образ грифа, що перебуває поряд з Християнськими Святими у благословенному Богом місці.