Коханець

Тепер я все ж мушу розповісти про те, що це було і як це було. Отже: він обкрадає прислугу, щоб курити опіум. Обкрадає матір. Нишпорить по шафах. Краде. Грає. Перед смертю батько купив будинок в Антре-де-Мер[4]. Це єдиний наш статок. Але він грає. І мати продає цей будинок, щоб заплатити його борги. Але цього мало, йому завжди не вистачає. Він намагається продати мене, зовсім юну, клієнтам у «ла Куполь». Тільки заради нього мати ще хоче жити. Щоб він їв, спав у теплі, щоб хтось кликав його на ім’я. А земельний наділ, який вона купила йому поряд з Амбуаз на десятирічні заощадження. Він заклав його під іпотеку і програв за одну ніч гроші. Вона сплачує відсотки. А увесь виторг за вирубаний і проданий ліс, про який я вже казала. Він теж програв його за одну ніч. Він обікрав матір, коли вона лежала при смерті. Він з тих, що нишпорять по шафах, що мають нюх, що добре вміють шукати і знаходити дорогі сувої тканин і різні сховки. Крав навіть обручки та інші пам’ятні речі, прикраси, їжу. Обкрадав До, хлопчиків-служок, молодшого брата. І мене, ще й дуже часто. Він продав би і власну матір. Коли вона вмерла, він зразу викликав нотаріуса, зразу, коли у всіх ще не вщух біль утрати. І вміло скористався з цього болю. Нотаріус каже, що заповіт нечинний. Що вона надала надто велику перевагу старшому синові і обділила мене. Різниця величезна, моя частка сміховинна. Я маю, ознайомившись із текстом заповіту, визнати його або опротестувати. І я засвідчую, що погоджуюсь: ставлю свій підпис. Я згідна на все. Брат, потупивши очі, каже: спасибі. Він плаче. Він щиро переживає смерть матері. Це правда. Після звільнення Парижа його розшукують, мабуть, за колабораціонізм на півдні, і він не знає куди подітися. Він приходить до мене. Я так ніколи й не довідалась, що йому загрожувало. Можливо, він виказував партизанів, євреїв — усе може бути. Він зі мною ніжний, лагідний, як завжди після своїх чергових злочинів або коли йому потрібна допомога. Мій чоловік у полоні. Він висловлює співчуття. Він залишається на три дні. Я забула, який він, ідучи з дому, нічого не замикаю. Він перенишпорив у всіх шафах. Я берегла до повернення чоловіка цукор і рис, отриманий на картки. Він знайшов і забрав. Обшукав і маленьку шафку в моїй спальні. І знайшов, що хотів. Він забрав усі мої заощадження — п’ятдесят тисяч франків. Мені не залишив ані франка. І втік з моєї квартири як злодій. Коли я знову його побачу, я не скажу йому про це ані слова. Так буде соромно за нього, що я просто не зможу. Після фальшивого заповіту фальшивий замок Людовіка XIV продано буквально за окраєць хліба. Продаж був сфабрикований, як і заповіт.