До катастрофи лишалося кілька секунд
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-199-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «До катастрофи лишалося кілька секунд». Краткое содержание книги:
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
— Розумієте? Де б він не з'являвся, лишається напруга. Дивно! — Григорій Тарасович знизав плечима.
— Кахи-кахи! — почулося з-за кущів, з сусідньої через дорогу ділянки. — Доброго здоров'я!
Там, спершися на сапку, стояла якась бабуся. З гострим цікавим носом і круглими незмигними пташиними очима.
— Доброго здоров'я! Драстуйте! — привіталися вони.
Бабуся підійшла ближче і, приставивши до рота долоню й рвучко озирнувшись, змовницьки прошепотіла:
— Ви, бува, не з органів?
— А що? — поцікавився капітан Попенко.
— Та тут таке було годину тому!
— Що саме?
— Скандал!.. Думала, кров проллється.
— Що ви кажете?.. А що ж таке?
— Та живе тут у нас один дід Гординя Відлюдкуватий. Ні з ким не спілкується. Нещасний чоловік. З реабілітованих. Двадцять років у сталінських таборах просидів. Інколи до нього приїздять такі ж, як він. От і вчора увечері приїхав. Гуляли вони. А сьогодні вранці поправлялися, мабуть. І таке вчинили… Зчепилися… Той кричить: «Пусти! Я його уб'ю, падлюку! Це він! Він! Пусти!» А той: «Не смій! Мало тобі! Знову захотів? Мене бий, якщо вже не можеш». І в руках сокира. А в того ніж. І нікого з чоловіків близько. А тоді той плюнув: «Ех ти!» — і пішов.
— А через кого такі пристрасті? — спитав капітан.
— Та когось побачили. Саме там, де ви стоїте. По-моєму. Бо той весь час туди сварився. Хоча там нікого не було. По-моєму.
Вони перезирнулися.
— От тобі й Нолик!.. — задумливо мовив капітан Попенко.
— Що ви кажете? — спитала бабуся.
— Та ні, нічого, то я так… — заспокійливо помахав їй рукою Анатолій Петрович. — А де той ваш дід Гординя?
— Щось не видно. Після того як той пішов, він теж кудись подався. Взагалі-то він цілими днями на річці. Рибу ловить.
Але як не шукали вони діда Гординю на річці — так і не знайшли.
Кількість питань збільшувалася, відповіді поки що не було жодної.
Розділ XXI
«Ех ти! Салага! Метушишся, а толку ніякого. Я задоволений. Я переконався, що ні фіга ви не можете, сучасні менти. Не дригайся! Я пожартував. Спи спокійно, дорогий пане Горбатюк.
Тринадцятий Апостол».
Степан Іванович тримав у руках лист, який щойно одержав із ранковою поштою, і думав, що це має означати. Справді відбій тривоги, щире визнання Тринадцятого Апостола, що то був жарт, розіграш, чи, може… Чи, може, він злякався викриття, побачив, що вони йдуть правильним шляхом?..
Тринадцятий Апостол… Ангел…
З одного арсеналу. Але це ще не доказ.
Справжнє ім'я Ангела було Едуард Максимович Кириченко. Дактилоскопія підтвердила це.
Він «розколовся» на першому ж допиті. Оскільки був певен, що Дармовис і Боря «засвітили» його. Хоча вони клялися, що ні. Дармовис примчав учора до Ангела, мокрий від страху: міліція напала на слід, допитує Борю… А він, Дармовис, про Борю нікому ж ні слова!..
Саме у Борі на дачі Едик-Ангел і познайомився з Дармовисом. І Дармовис, сам того не бажаючи, і навів Ангела на свій магазин.
— Знав би — не зв'язувався з цими салатами! — скрипів зубами Ангел. — Ненавиджу дилетантів! У кожній справі треба бути професіоналом. Все в нашій країні губить непрофесіоналізм. Некомпетентність! І в державному плані. І взагалі…
Він іще політиканствував, філософствував. Хоча в освіті недалеко пішов від покійного сантехніка-рецидивіста Рябошапки. Едика відрахували з другого курсу фізкультурного інституту за неуспішність. Але претензії мав великі. Природа обдарувала його чудовими фізичними даними, та про духовність, моральність не подбала. На сьогодні в нього було три судимості й великі зв'язки у злочинному світі…
Капітан наказав знову привести Ангела.
Ангел прийшов заспаний і невдоволений.
— Ну то як, Едику? Пожартував, значить? Тринадцятий Апостол…
— Ви про що, начальнику?
— Не розумієш?
— Не розумію, — він здивовано моргав очима.
«Чи так грає, чи справді — не він?» — подумав Горбатюк і спитав:
— І Тринадцятий Апостол тобі нічого не говорить?
— Ні Ангел — так Апостол — ні. Не шийте мені зайвого, начальнику. З мене вистачить і так.
Продовжувати розмову не було сенсу. Якщо листи писав навіть Ангел, він од них зараз відмовиться.
Категорично. Бо це тільки б ускладнило його становище. Зайві статті. Погроза, образи, шантаж…
Схоже, що писав таки він. Навіть слівце «салага» з його лексикону. Але нащо? З якою метою?
Ангела відвели.
Горбатюк набрав номер капітана Попенка — Анатолій Петрович? Толю? Я знову одержав листа від Тринадцятого Апостола, — він зачитав листа. — Що ти про це думаєш?