До катастрофи лишалося кілька секунд
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-199-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «До катастрофи лишалося кілька секунд». Краткое содержание книги:
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
Хлопці почервоніли.
— Ви вважаєте, що все це пов'язано між собою? — пробурмотів Женя.
— Я поки що міркую, фантазую разом із вами. А вважати будемо, коли матимемо факти, докази. І перш за все, мабуть, треба обстежити підземелля.
— Ой! — прохопився Женя.
— Ми б… нам… — благально глянув на капітана Вітасик.
— Стривайте, я ще сам не маю транспорту. Моя машина в ремонті, службові всі в розгоні, — Степан Іванович зняв трубку і вже набирав номер. — Алло! Капітан Попенко? Здоров, Толю!.. Ти вчора говорив, якщо буде крайня потреба, я можу… Так от, здається, така потреба виникла… У мене зараз хлопці Женя й Вітасик. Так-так, по-моєму, знову неймовірний детектив. Вони просто запрограмовані на різні неймовірності… Я буду тобі дуже вдячний… Чекаю…
— Ну що? — з надією спитав Женя.
— Капітан Попенко обіцяв виручити. Правда, він трохи порушує дисципліну. Та в нього зараз запарки нема, справи посуваються успішно, швидше ніж унормовано, може собі дозволити… Але, хлопці дорогі!.. А що ж будемо робити з вашими батьками? Де дозвіл на відрядження? Без батьківських віз нічого не буде Це, хлопці, не жарти, це кримінальна справа.
— Степане Івановичу! — приклав руки до грудей Женя.
— Подзвоніть! Будь ласка! — скривився Вітасик.
Капітан примружився, зітхнув і взявся рукою за телефон. Із Жениним татом домовилися досить швидко.
Він був у курсі справи і тільки попросив, щоб Женя поки що мамі нічого не говорив — не хвилював даремно.
А от з Вітасиковим татом зв'язатися довго не могли. Він не брав трубки Капітан хотів подзвонити мамі, але Вітасик грудьми кинувся на телефон:
— Ні-ні! Ні в якому разі! Мама не пустить! Нізащо! Після того мого зникнення, після тієї історії з Граціанським… Ні-ні! Тільки татові.
Нарешті Степан Іванович додзвонився до Віталикового тата, і після тривалих пояснень і переговорів дозвіл було одержано Як тепер кажуть, рейтинг капітана Горбатюка у батьків був високий.
І тільки Степан Іванович поклав трубку, як двері кабінету рвучко відчинились і зайшов капітан Попенко:
— Привіт, хлопці!.. Ну що — по конях?.. Спершу заїдемо, Стьопо, на автовокзал, віддамо гроші, а тоді — на курс!
Розділ XVII
Але вийти з кабінету вони не встигли. Задзвонив телефон. Степан Іванович зняв трубку:
— Капітан Горбатюк слухає!
І враз без привітання, без звертання почув відчайдушне хлоп'яче:
— Тато не винен! Це все Ангел! Ангел!
— Який Ангел? — здивовано спитав Горбатюк.
— Той, що у «Центральному» співає. Але я вам нічого не говорив, — хлопчик схлипнув і поклав трубку.
— Ти вже й з ангелами балакаєш? — усміхнувся капітан Попенко.
Степан Іванович переказав щойну розмову.
— Та-ак! — зосереджено насупив брови Анатолій Петрович. — Снаряди лягають все ближче. Знову «Центральний». Значить, і Боря… А відтак і Дармовис…
— Це Шурик дзвонив! — вигукнув Женя.
— Схоже, — погодився капітан Горбатюк. — Треба негайно розшукати того Ангела.
— Якщо він іще не в небесах! Не летить міжнародним рейсом, — сказав капітан Попенко.
— В усякому разі встановити його особу необхідно.
— Авжеж.
— Доведеться розділитися. Ти з хлопцями гайнеш у Троянду, у Завалійки. А я… Тільки під землю сам не лізь. Підключи місцеві кадри, старшого сержанта Бодню, ще когось…
— Звичайно.
І тут знову задзвонив телефон.
— Алло! Степане Івановичу! Слава Богу, ще не поїхали… Це Григорій Тарасович Дорошенко, тато Вітасика.
— А-а, здрастуйте-здрастуйте, Григорію Тарасовичу.
— Я вас прошу, візьміть і мене, якщо можна. Все-таки хлопці… У мене якраз є можливість. Може, я вам і в пригоді стану.
— Ви знаєте, ваше прохання дуже доречне. Бо я поїхати зараз не зможу. Анатолій Петрович, я думаю, з задоволенням скористається з вашої пропозиції. Передаю йому трубку.
— Григорій Тарасович! Я вас вітаю! — весело загукав у трубку капітан Попенко. — Знову доля зводить нас в одну оперативну групу. Дуже радий. Кажіть адресу, зараз за вами заїдемо.
…Ресторан «Центральний» щойно відчинився. Відвідувачів майже не було.
Побачивши капітана Горбатюка, Боря Ультразвук зблід і втягнув голову в плечі.
— Ви сьогодні з музикою? — привітавшись, спитав капітан.
— З… з музикою, — прошелестів Боря.
— Ангел співає?
— Ангел?.. — ледь чутно, самими губами перепитав Боря.
— Ангел, — кивнув капітан.
— Ні! — якось панічно заперечливо похитав головою Боря.
— Чому?
— А… а він у нас уже не працює.