Василь Стус: життя як творчість

У першій половині XX століття українське село, оспіване Миколою Гоголем і Вєліміром Хлєбніковим, Тарасом Шевченком і Пантелеймоном Кулішем, Григором Тютюнником і Олександром Довженком, багатьма іншими письменниками й інтелектуалами не лише українського походження входило в період свого остаточного занепаду. Стрімкий ріст промисловости й технічна революція невпинно втягували його найактивнішу творчу частину в ракові пухлини міста, руйнуючи не лише традиційний лад та звичаї, а й закладаючи міни сповільненої дії під саму основу його життя — традицію.

Перед селянами, які ніколи в історії нашої земли не були особливо захищеними, на початку буремного минулого віку постала реальна загроза «випасти» з історії. Культурні центри сільськогосподарської України з кожним роком набували все більших ознак міської культури, залишаючи селу право «жити спогадами», себто зберігати у своєму резерваційному середовищі видимість культурної присутности в формі пісень, обрядів та звичаїв, які на очах втрачали свою сакральність. Під тиском молодого й аґресивного культурного поля індустріального міста первні традиційної культури дедалі більше перетворювалися на змертвілі декорації, які хоча й залишалися рідними й сповненими сенсу для міґрантів із сіл до міст першого покоління, однак були геть чужими для їх дітей та внуків, які психологічно вже не могли сприймати малодинамічну культуру, органічно сплетену з природним середовищем і тісно пов'язану з найбільшою селянською цінністю — землею. І хоча напередодні Першої світової війни ці процеси ще не набули загрозливих форм, а існували лише на рівні тенденцій, дедалі помітнішими в селянському космосі України ставали масові втечі «на хутори» далеких і чужих просторів Російської імперії часів Столипіна та прагнення активної частини молоді вирватися з сільського простору в які-будь соціальні групи з окресленою динамікою розвитку й життєвою перспективою.

Ця тенденція спершу стала помітною в Західній Україні, бідна земля якої змушувала десятки й сотні тисяч своїх мешканців у пошуках кращого життя перебиратися за океан. Але за кілька десятиліть, як болячка, розповзаючись краєм, вона дала про себе знати й на багатющому Сході. Це був ніби другий наступ на землеробську культуру, яка ще не встигла зализати рани після поступового зникнення старосвітського звичаєвого світоустрою, оспіваного раннім М. Гоголем.