Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

А Софійка чого тільки не передумала! Росьчина робота!

— Але після нашої останньої телефонної розмови ти вже сам пропав! — дорікнула.

— Ти ж мене тоді не дослухала! Я сказати хотів, що шеф мене у відрядження бере! На чотири дні! Якраз вирушали!

— На чотири дні? А школа? — відразу й схаменулась: яка школа, якщо відрядження! — Чи самому прийти до мене — корона спаде?

Сашко спохмурнів і ніяково опустив очі:

— Я до твого будинку лишній раз підходити не кочу!..

— Ному ж? І

1 одразу зрозуміла: не хоче, щоб Підліснячка липла! І правильно, що не хоче, молодчина хлопець! А та й чіплялась би, тільки дай привід! Сашко відповідати не хотів. Заметушився, витяг з-під поли й простягнув Софійці... троянду! Трохи прим’яту і теж примерзлу. Проте квітка. Приємно! Дивно, що колись соромилася його квітів! Тепер гордо несла троянду поперед себе і з приємністю ловила на собі зацікавлено-привітні погляди перехожих. Оце б Ірка побачила! Або Росава! Або Вадим!

Сама ж діловито витягла з сумочки букетик сухого полину.

— А це тобі!

— Наїцо?

— Про всяк випадок! Оберіг! Якби хтось запитав тебе, наприклад: “Полин чи петрушка?”, що б ти відповів?

— Гм... Петрушка смачніша... — невпевнено розтирав зашпори Сашко.

— В жодному разі! Бо тоді вона крикне: “Ти моя душка1.” 1 зведе зі світу!

--Хто — вона?

— Вона, тобто... Людина якась! Недобра людина. Отже, полин чи петрушка?

— Значить, полин!

— Правильно! В такому разі нечисть вигукне: "Сам ізгинь! " — і щезне!

— Вчать у ваших гімназіях усяких штучок!.. І що, з цим полином тепер завжди зможу до тебе додзвонитись? — запитав жартома.

— Оцього, на жаль, не обіцяю!..

Вони ще довго вешталися старими алеями, милувались гротиками й ставочками і розмовляли, розмовляли, розмовляли про всякі дурниці. Холод минувся, вітер стих, з небосхилу заусміхалися перші зорі. Було затишно й добре, і Софійці навіть здавалося, що всякі там русалки, пиріжки з білокрилівськими узорами, чари під місяцем, вужі в підвалах — усього-на-всього непорозуміння, всього-на-всього кепський сон.

3 5. Шоу БОСОНОГИХ

У понеділок (після неділі всі чисті — пороззуваються!) почати акцію мала Ірка — щоб Росяниця нічого лихого не запідозрила.

Вичекали, поки в роздягалку підтягнуться всі дівчата їхнього класу (і Роська, звісно). Доки більшість пар зимових чобітків, у тім числі й Росьчині, перекочували під лавки.

— Дівки, як мій свіженький педикюрчик? — Завадчучка демонстративно стягнула з себе модну шкарпетку з орнаментом нафарбованих дівочих уст і виставила на загальний огляд свою ніжку.

— Вау! — запищав уражений хор: справді, таких віртуозних малюнків, наче інеєві розводи на шибці, ніхто не сподівався навіть від Ірчиних нігтів. — Ти фарбуєш нігті на ногах і взимку?

Взагалі-то, це мала питати Софійка, але вийшло навіть краще, по-справжньому!

— Дівки, ще скажіть, що вас це дивує! — праведно обурювалась Ірка. — Хіба не повинні ми бути гарні в будь-яку пору? Хіба не чули, що в людині все має бути прекрасне: і лице, й одежа, і нігті?

Останній вислів Софійка спеціально для цього дня виписала з якоїсь маминої книжки, хоч, здається, Ірка трохи й наплутала.

— Вау!..

А що, дівки, облом кожній зараз показати пазурі? Іра сіла на лавку, простягла обидві босі

ноги й театрально замахала ними в повітрі. — Чи у декого все на зиму й шерстю пообростало?

— Манія величі! Думаєш, твої ратиці справді найкращі? — Софійка від хвилювання, може, надто поспішно, але стягла шкарпетки й сіла поруч Ірки, простягнувши ноги, що також було частиною плану. — Чи вважаєш, ніби в мене замість ніг — суцільна ахіллесова п’ята?

— Не Дженіфер Лопес, але санстанцію пройде! — удавано зневажливо кинула Завадчучка й закричала: — Оголошується конкурс “Міс педикюр”! Виставка босих ніжок! Хто ще готовий представити на огляд свої зимові кігтики?

Ще кілька дівчат несміливо познімали шкарпетки й приєдналися до виставки.

— Дівки, а ви? — гукала вже не тільки Ірка, а й усі ті, хто роззувся.

Зголосилось іще декілька. Комусь довелося знімати й панчішки. Низка ступнів різного калібру вигойдувалась уздовж роздягалки.

— Ну що, Ірко, переконалась, що й у нас не жаб’ячі лапки? — видавила з себе заплановане Софійка.

Осторонь залишалося четверо. Серед них і Росава.

— Ні, звичайно, якщо хто стидається!.. Хто, може, мився останній раз літом у ставку, тих не

силуєм! — Ця Ірчина фраза, як і планувалося, викликала на імпровізований подіум решту однокласниць.

Усе йшло як по маслу!

— Гля, дівки, то ви даремно ховаєтесь! — додавала азарту Ірка. — Вас усіх хоч сьогодні в модельний бізнес!

Не роззулась тільки Підліснячка.

— Росю, а ти? Рось, ти чого? — вимогливо закликали і її.

— Я... У мене... — Новенька явно розгубилася.

— Дівки, не чіпайте її! — в Ірчиному нарочитому захисті, як і годилось, чемність мішалася з глузуванням. — Значить, не може! Значить, є причини!

Хтось щиро погодився, хтось гмикнув, хтось хіхікнув. Софійка з Іркою непомітно переморгнулися. Мети досягнуто: першу зневагу до ідеальної красуні посіяно!

Росяниця трохи навіть зацьковано поглядала то на двері, то на ручного годинника. І дочекалась-таки порятунку: задзвонив дзвоник, і вчительський свисток покликав до спортзалу шикуватись на фізкультуру.