Таємниця підводного човна

Капітан уже чекав на них у своїй потаємній затоці.

Сидів на поверхні «Рибки» точно так, як учора з ними прощався. У незмінному водолазному костюмі, хоча й без акваланга. Непевне, він був усередині.

Забачивши Капітана, Богдан не стримався: ї??я А ви тут ночували чи як?

— У човні спати незручно, — серйозно відповів Капітан. — Якщо тебе, цікавцю мій дорогий, справді хвилює, де ваш капітан провів цю та інші ночі, то рапортую: став табором неподалік. Намет, спальник, консерви. Все, що мені треба. Ще запитання будуть?

Тепер би Богданові промовчати. Та любив Майстренко, аби навіть у таких випадках останнє слово лишалося за ним.

— Класно! — відповів.

— Тоді — вперед. Команда — на борт! Всі по місцях!

Спочатку Данило, за ним — Богдан обережно перелізли з човника на «Рибку», причому Богдан ледь не втратив рівновагу. Капітан тим часом уже зник у череві субмарини. Майстренко, не роздумуючи, ковзнув за ним у люк. Лановий, трошки повагавшись, озирнувся на Павла, ніби шукаючи в нього якоїсь підтримки, промовив:

— Давай. Як домовились. Галку пильнуй. Ну, і за нами ж вертайся.

— Зробимо, — серйозно запевнив його Павло.

Набравши повні легені повітря, так, немов пірнає, а не лізе в металеве черево, Данило спустив ноги в люк, взявся руками за краї, опустився.

Його огорнула суцільна темрява.

Так видалося спочатку. Очі, звиклі до яскравого сонячного світла, не відразу призвичаїлись. Але поступово Данило зрозумів: не так уже тут, усередині, й темно. Горіло кілька невеличких лампочок. Не надто сильно, але достатньо, аби роздивитися, що тут і як.

Покрутивши головою, Данько насилу стримав розчароване зітхання. Так, ніколи раніше не був хлопець на борту жодного підводного човна. Де там — навіть на військове судно не заходив. Та й на цивільному пароплаві не ходив, якщо не вважати таким катери, що плавають Дніпром, катаючи туристів від Річкового порту в бік Київського моря чи повз Печерські пагорби. Через те сподівався побачити в череві субмарини багато цікавого й несподіваного.

Звісно, «Рибка» була набагато меншою за типовий підводний човен. Всередині це підводне човенце виявилося тісним, похмурим і задушливим. Якщо стати на повен зріст, голова в стелю не впреться, але тільки тому, що розрахований човен на людину середнього зросту. Коли ним пересувався Капітан, його маківка лише на кілька сантиметрів не досягала стелі.

— Як вам тут?

— Нормально, — пробубонів Богдан. — Навіть круто, я сказав би.

— Може бути, — обережно висловився Данило.

— Може бути краще, — додав Капітан. — Експериментальний зразок, командо моя дорога. Коли вже на те пішло, я б назвав свою «Рибку» таким собі гібридом. Чимось середнім між власне підводним човном та батисферою. Знаєте, що таке батискаф?

— Ага, читав, — озвався Данько. — Такий легкий апарат для дослідження глибин.

— Ну, десь таке і в мене вийшло. Вибачайте, але про тісняву я попереджав. Отам, у вас за спинами, — машинне відділення. Займає, як бачите, якщо не половину, то третю частину місця. Ось тут — пункт керування човном, він же — командний пункт. Кают-компанії не передбачено. Все досить просто й зрозуміло. Данько, дошка з приладами тут, пробирайся сюди. Богдане, поки що будь поруч зі мною. Всі на місцях?

— Усі, — хором відгукнулися хлопці, примостившись там, де їм було наказано.

— Тоді з Богом. Занурюємось, задраяти люк!

Наказав Капітан сам собі — ані Данило, ні Богдан не уявляли собі, як це робиться. Щільно зачинивши верхній люк, Капітан перебрався до пункту керування, вмостився на жорсткому ослоні. А далі почалися жести, мов на виставі циркового фокусника. Друзі не встигали стежити за ними, бачили лише, як в півтемряві тонкі довгі пальці натискають на кнопки, а руки сіпають ручки-важелі. Спробував Данило встигнути за цими рухами поглядом, аби бодай у чомусь розібратися, — не зміг, змирився, разом із Богданом віддався на волю дивакуватого Капітана, цілковито поклавшись на нього.

А «Рибка» тим часом повільно занурювалася під воду. Надіявся Данило побачити красоти підводного світу крізь ілюмінатор — не вийшло. Чи то знімають підводне життя в інших місцях, чи дійсно нема в цій частині Чорного моря нічого цікавого в глибинах, чи самі кружальця ілюмінаторів дуже маленькі, не призначені для огляду. Темно довкола, наче під ковдру заліз. Зважаючи на задуху — ще й під теплу пухову ковдру.

Капітан керував човном, стежачи за приборами. Руки продовжували впевнено орудувати важелями, схожий на велику рибу човен поволі виплив зі свого сховку, при цьому Данило з Богданом почули коментар:

— Тут обережно треба. Не надто глибоко, коли під склепінням проходиш. Трошки нижче візьмеш — усе, сів пузом на дно… Далі швидше підемо.

Так і сталося. Тернулася «Рибка» днищем об якусь твердь, але не затрималася — посунула вперед, і за кілька хвилин хлопці відчули: човен наддав швидкості.

— Даниле мій дорогий, перебирайся ближче сюди, — гукнув Капітан, не озираючись. — Поміняйся з Богданом місцями.

Хлопці виконали розпорядження. Данило витер спітніле лице. Відчув, як одяг неприємно прилип до тіла.

— Дихати важко, — промовив він.

— Знаю, — кивнув Капітан. — Моя недоробка. Не розрахований човен на пасажирів, хоч ти трісни. Самому мені дихати ще так-сяк, а тут… До речі, ви перші пасажири. Так що свою помилку я щойно й сам помітив. Але маю надію, що не задихнемось.

— Нормально, — пробубнів ззаду Богдан. Човен, керований Капітаном, рухався під водою доволі хутко.

— Наше щастя, що бухта тут не дуже широка — довго шукати не доведеться на дні. Даниле, дивись на ехолот, будеш озвучувати точні координати, коли піде сигнал. Зумієш?

— Не вища математика, — відповів той.

В ілюмінаторі й досі стояла суцільна темінь. Навіть прожектор, який освітлював шлях Капітанові, не відкривав підводних красот і таємниць. Припинивши безглузді спроби розважити себе підводною мандрівкою, Данило справді вирішив зосередитися на вказаних приладах.

Іноді Данилові здавалося, що тут, під водою, час зупинився, проте він, хоч і непомітно, але спливав і тут, у морській глибині. Стрілки годинника, прилаштованого на панелі приладів, неквапом, але рухались. Як «Рибкою» керують, куди вони пливуть — Данило з Богданом навіть не уявляли.

Та враз прилад запищав. І що далі рухався човен, то чіткішали сигнали.

Стрепенувся Капітан. А разом з ним і новостворена команда. Богдан навіть спробував підійти ближче, та тіснява заважала.

— Що там, Даниле мій дорогий? — напружено запитав Капітан.

Данило, вдивляючись у навігатор, назвав отримані координати. Звірившись із якоюсь картою, розкладеною на колінах, Капітан азартно потер руки.

— Ліворуч по борту. Й нижче. Так, зараз-зараз, підійдемо ближче…

Знову замиготіли важелі в руках. Сигнал не стихав. Навпаки — у певний момент став особливо чітким.