Чорна бузина (СИ)
- Автор: Шаграй Наталья Миколаївна Шаграй
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Чорна бузина (СИ)». Краткое содержание книги:
– Дмитро Олексійович ми ж з вами разом погоджували генератор , обговорювали його вартість і термін постачання.
– І що? Його привезли вчасно?
– З 45 днів минуло тільки 30.
– А ви дзвонили, дізнавались?
– Ні.
– Чому?
– Тому, що у мене заключний договір в якому вказано термін постачання, описані штрафні санкції за порушення термінів. Даний товар оплачений, отримано підтвердження , що все гаразд зі сторони постачальника. Чекаємо. Чим я і займаюсь.
– Ганно Василівно, може ви все і правильно зробили, але згадайте в якій ви країні живете і все стане зрозуміло. І непогано було б поцікавитись, коли той генератор взагалі привезуть.
– Дмитро Олексійович я дуже ціную вашу думку, але якщо я з кожним з ким заключаю договір , мені ще й контролювати попередні процеси я робити нічого не буду, я буду розводити бюрократію.
– Саме так і виглядає бізнес в Україні. Навіть оплативши не факт, що ти це отримаєш, або отримаєш те і в якому вигляді як тобі потрібно.
– Дмитро Олексійович, дякую за відкриття істин. Я точно знаю в якій я країні живу. Мені потрібно йти. – Я з полегшенням зітхнула, вийшовши від нього. Намагаючись заспокоїти тихе роздратування, зайшла в ресторан і взяла чашку кави і саме з нею мене і застав Соломатін.
– Хм, я думав у вас нагальні справи. – З долею сарказму сказав він.
– Так і є, але кожен раз після розмови з вами мене так і тягне до бажання напитись до нестями, але як бачите тримаюсь п’ю каву.
– То ви думаєте це смішно? І ми з вами тут у веселі ігри граємось?
– Дмитро Олексійович це у парламенті у нас смішно, а мені страшенно сумно, п’ю заспокійливе і антидепресанти. – У нього почала смикатись скула і на мить я злякалась, що зайшла надто далеко. З таким як він можна говорити напівжартома чи напівсерйозно, він цього не розуміє. Я підняла руку.
– Все, годі я винна по всім пунктам обвинувачення, я шкодую, що не можу достойно прийняти критику в свою адресу. Видно так професійно, як ви це робите у моєму житті мало хто робив. Тому вибачте.
– Ганно Василівно, то ви можете припинити спроби виставити мене повним ідіотом.
– Ще раз прошу вибачення. Затівати з вами воєнних дій я не хотіла і не планувала, це клопітно і затягує світлий момент закінчення нашої з вами співпраці. Але так як ви якісно мене знищуєте, кожен раз за всі мої помилки, то я боюсь, що мені ніяких таблеток до закінчення нашого договору не вистачить. А роботи я роблю багато. Відповідно і помиляюсь і приймаю невірні рішення. І після кожного розбору польотів я вже не хочу ніяких рішень приймати, щоб не було потім так боляче моїм нервам.
– Давайте ввечері, ви залишитесь і ми про все поговоримо. Домовились? – Він виглядав збентежено, його тон навіть змінився у ньому навіть добавились якісь благальні нотки.
– Добре. – Я нарешті злегка тремтячими руками поставила чашку, виявляється я її тримала в руках і мої руки тепер були в каві і він це бачив. Я нервово посміхнулась і пройшла до туалету. Ввімкнула гарячу воду і потримала руки під водою, глянула на себе в дзеркало. На мене дивилось бліде, перелякане створіння з нездоровим блиском в очах.
– Так і до божевільні не далеко. – Прошепотіла я собі і вийшла. Все нормально, люди працюють на мене ніхто не дивиться. Дякую боже, за це. Я вийшла на двір, небо уже геть затягло важкими майже чорними хмарами і стояла тиша, навіть ліс мовчав, тільки ледь похитувались верхівки смерек.
– Бурі не минути. – Підійшов до мене Юрій.
– Юра, перевірте де усі наші гості?
– Уже. Екскурсійні будуть за півгодини. – У відповідь небо прорізала блискавка і пролунав перший розкат грому. – Всі машини позаганяли на паркінг, з двору всі речі забрали. Залишилось тільки сподіватись, що гроза буде не сильно страшною.
– Добре Юро. – І я повернулась до кабінету. В коридорі я зустріла Ніну.
– Стосовно сайту подивитесь?
– Заходь. – Ніна пройшла і сіла, відкрила планшет. Я відсунула теку з документами.
– Внесли всі зміни і фотографії тепер виглядають так..- Вона почала листати фотографії, такі знайомі з насиченою зеленню, з засніженими вершинами гір, з барвистою осінню.
– Шкода, що запаху не можна передати, а так вибірка чудова. Ми з тобою закінчили контакти і головну сторінку.
– Так дивіться. Я підготувала про готель …
– Показуй. – І ми заглибились в роботу. Час ви відчутно втратили. А на вулиці вітер за вікном все посилювався, а з неба почали падати важкі краплі дощу.
– За що я люблю бітумну черепицю, так це за те, що по ній не гримить дощ.
– У мене брат будівельник, так він сказав, що тут досить складна конструкція покрівлі. – Сказала Ніна, поглядаючи у вікно.