Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
— Сам досі не харчувався, але відгуки чув винятково похвальні. Винятково! Тамтешня куховарка свою справу знає.
«Яку саме?» — хотів глумливо поцікавитися Конрад, але вчасно стримався. Все-таки обіцяв Трепчикові не розголошувати. Слово честі слід тримати, навіть якщо дав його простолюдові.
— До речі, про куховарок! — іти мовчки стряпчий був нездатний категорично. — Довелось мені недавно реєструвати одну скаргу. До нашої з вами справи та скарга стосунку не має…
Барон і тут стримався, дивуючись власній поблажливості.
— …але попутно з’ясувалося: молочницю Ганну-Батісту Колодзябчик чоловік регулярно лупцює. Заподіює, значить, тяжкі тілесні, здебільшого — чобітьми в живіт. Бідна жінка… Але я, властиво, не про це. Він її б’є — а вона йому дітей родить! Він б’є — а вона родить! Дюжину нащадків нелюдові народила, і всі — здоровісінькі. І сама молочниця рум’яна та пишна напрочуд. Незважаючи на — і навіть всупереч. А чому так, знаєте?
Барон відчув, що недавній кошмар повертається.
— Я вам відповім, ваша світлосте, чому! Бо тінь у Ганни-Батісти Колодзябчик, уродженої Монтень, — особлива. З подвійним, даруйте за народне слівце, пузом. Ось тому чоловік їй перше черево хоч геть-чисто відбий — байдуже. І з ім’ям у молочниці хитрі бублики — бувало, чоловік зранку і не згадає, як дружину кличуть і з якого приводу її звечора чобітьми гамселив… Не на добро це, ви вже повірте Фернану Терцу, не на добро! На вулицях перешіптуються: надходить, мовляв, велике лихо…
Втративши надію спекатися стряпчого, Конрад терпів, зціпивши зуби. І був просто щасливий, коли наблизився до чорно-білого входу в «обитель героїв».
Він і себе, їй-право, почував героєм. Адже ж міг і прибити базіку.
— …Ваша світлосте, я ще раз із усією рішучістю заявляю: із завтрашнього ранку я починаю пускати постояльців! Для покриття заподіяних збитків! Знаєте, скільки столяр Дубка заправив за ремонт? А штукатур Анастасій Рензит?! А малярі? Паркетники? Запічних справ майстри?! Ні, ви навіть уявити цього не можете! Грабіж і розор, грабіж і розор…
— Не переймайтеся, люб’язний пане Трепчик. Я вчинив позов за всією формою, і не будь я Фернан Терц, якщо нам… тобто, вам не відшкодують збитки до останнього мона!
— Дякую вам, дорогий пане Терц. Що б я без вас робив?! Ага, до речі, ваша світлосте: погляньте на цього бельбаса. Стверджує, що його прислали ви, але вкрай, украй підозрілий! Понавозив гору різних речей, іти не хоче, щось пояснити відмовляється! І брови супить, знаєте…
Барон подивився у вказаному хазяїном напрямку — й не відмовив собі в задоволенні якийсь час вивчати поглядом власного камердинера, якого помітив відразу при вході. Любек, як завше, виглядав так, немов йому відомі всі таємниці Світобудови, від Найвищих Емпіреїв до ярусів геєни — але ні крихтою отих таємниць він нізащо ні з ким не поділиться.
Навіть під тортурами.
Люди, які носять жовті панчохи й модні підв’язки хрест-навхрест, вирізняються гранітною твердістю характеру. Це відомо кожній освіченій людині.
— Ти пунктуальний, Любку, — порушив Конрад паузу, що затяглася. — Хвалю. Тільки я просив тебе привезти середній похідний набір. А не великий, чи, борони Вічний Мандрівець, повний.
— Авжеж, авжеж, справд-д-ді, — заговоривши, Любек втратив дещицю зарозумілої загадковості. Він трохи заїкався, і чомусь здебільшого на літері «д». Сторонньому слухачеві здавалося, що камердинер кудкудакає, як курка над яйцем. — Звісно, серед-д-д-д… Середній. А потім з’ясується, що нашій світлості потрібні шкарпетки собачої вовни, бо різко похолод-днішало, улюблений плетений плед-д і пляшечка золотого рому «Претіозо». З фамільних льохів, д-д-дванад-д-д-дцяти років витримки. Або намітиться д-далека д-дорога, де ніяк не обійтися без саквояжа та набору притирань від метра Д-дефліо…
— Мій камердинер Любек Люпузано власною персоною.
— Ваш камердинер?!
— Так. Він доставив сюди мої особисті речі.
— А… навіщо, ваша світлосте, дозвольте поцікавитися?
Спантеличений вигляд Трепчика-молодшого приніс баронові хвилину чистої радості.
— Ви ж збиралися знову відкрити «обитель героїв» для пожильців? Із завтрашнього ранку, якщо не помиляюся? То навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Я — ваш перший постоялець, добродію. Ви раді?
Замість радості на обличчі почесного члена Гільдії Готельєрів відбилося сум’яття. Але, слід віддати хазяїну належне, упорався з ним Трепчик напрочуд швидко.