Обитель героїв

— Гадаю, шановний Іпсиусе, у простоті старожитності є свої принади. Зокрема, ця загадка про істоту з різною кількістю ніг у різні періоди її існування… Погодьтеся, століття надають класиці особливого шарму!

— Звісно, дорогий Оффіціуме! Але думка, як гарячий скакун, не повинна стояти на місці. Теорія загадок за останні два тисячоліття досягла значного поступу, і ми не вправі відмовлятися від передових знахідок…

— Ви про другий принцип алегорій?

— І про нього теж…

— Даруйте, наймиліший Іпсиусе, але цей пан, здається, до мене.

— Звісно, пречудовий Оффіціуме! Служба над усе! Сподіваюся, незабаром ми продовжимо нашу захоплюючу бесіду?

— Безперечно, люб’язний Іпсиусе! Із превеликим задоволенням!

Вдовольнившись відповіддю товариша, Іпсиус, лівий із двох мармурових сфінксів, що охороняли вхід до палат Тихого Трибуналу, з гідністю скам’янів і впав у сторожову сплячку. Оффіціум же, правий сфінкс, повернув голову до гостя.

— Доброго здоров’я, пане обер-квізитор! Що вам завгодно?

У Трибуналі баронові доводилося бувати неодноразово, тож балакучість статуй не справила на нього особливого враження. Як не здивували і сходи перед входом у будинок: вони впиралися в глуху стіну, складену із циклопічних, грубо обтесаних плит граніту.

— Вігіла Кукіль запросила мене на ділову зустріч.

— Будьте такі ласкаві, пред’явіть перепустку.

Барон простяг «лелеченя» у розгорнутому вигляді.

— Прошу вас. Другий поверх, праворуч, сьомий кабінет. При виході не забудьте, будь ласка, здати перепустку.

Граніт здригнувся, у стіні з’явилися високі двері: стулки мореного дуба, яскраво начищені ручки із бронзи у вигляді саламандр, що стали дибки. Під рукою непроханого відвідувача — якби той примудрився прослизнути повз пильних сфінксів, що саме по собі чудо із чудес! — саламандри розпікалися до червоного, вторячи крикові постраждалого завиванням сирени. На щастя, перепустка діяла, і незабаром двері безшумно зачинилися за Конрадом.

Зсередини стулки були прозоріші за скло. Крізь них чудово проглядалася вулиця.

— А, може, загадочку? — запобігливо поцікавився сфінкс Іпсиус, спиною зачувши, що гість затримався в холі. — Ні? Ну, як хочете…

На мить зупинившись біля дзеркала, барон оцінив свій зовнішній вигляд і, не знайшовши особливих вад, рушив на другий поверх.

— Дзеркалу не вірте! — басом прокричав знадвору Оффіціум. — Улесливе брехло!

Зіпсував настрій, скотина…