Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
— Ласкаво просимо, ваша світлосте! Залишитеся вельми, вельми задоволені!
— Не сумніваюся…
— Який номер бажаєте?
— Найкращий, звісно.
— До ваших послуг. Смію тільки зауважити, що на білій половині із завтрашнього дня ремонт…
— Мене влаштує чорна половина. Я не марновірний. Сподіваюся, ваші чорні е-е… клієнти не дотримуються крайнього аскетизму?
— Ні в якому разі! Суто між нами, номери Вечірньої Зорі істотно комфортабельніші… Будьте певні! Ось, прошу, запишіться в книзі…
Барон вмочив гусяче перо в чорнильницю.
— Апартаменти, де жили зниклі безвісти квестори, також зареєструйте на мене. Я сплачу повну вартість.
— Д-д-даруйте, як же це?.. Т-та що ж… — хазяїн раптом став заїкатися на кшталт камердинера.
— Аби чого не сталося. Ви добре зрозуміли, пане Трепчик? І всі — підкреслюю, всі ключі від цих кімнат повинні бути в мене.
— Зрозумів, ваша світлосте! Надам негайно!
— Дозвольте засвідчити вам свою повагу, ваша світлосте, — втрутився Терц. — Надзвичайно розумне рішення. І бездоганне з погляду відповідності букві закону. Як особа приватна, ви, звичайно… але, з іншого боку, як високопосадовець Всевидющого Приказу, маєте повне право… В інтересах слідства і збереження майна…
Балаканину стряпчого Конрад пропустив повз вуха, поволі починаючи звикати. Здивувало інше: хвилин зо дві крючок примудрився помовчати.
— Лише про одне насмілюся просити вашу світлість…
— Слухаю, — барон ледь підвів ліву брову.
— Коли інші пожильці з’являться, ви їм не розповідайте зайвого, добре? — Трепчик благально зазирнув у обличчя баронові знизу вгору, чим надовго здобув прихильність Конрада. — Віднадите народ, а я й так зазнав збитків понад усяку міру…
— Невже ви думаєте, пане, що я з першим ліпшим обговорюватиму питання, що стосуються моїх прямих службових обов’язків? Питання, що можуть порушити таємницю слідства?
Від тону обер-квізитора Трепчика мороз пробрав поза шкірою. Хазяїн навіть не встиг збагнути, що відповідь, власне, цілковито збігається з його сподіваннями. На щастя, саме в цей момент біля входу почувся шум. Двері розчахнулися, і в хол стрімголов влетів благовидний дідок, мало не впавши. Останньої миті він дивом устиг схопитися за край конторки, і лише завдяки цьому втримався на ногах. Капелюх і старомодна перука з «левиними» локонами впали на підлогу, і дідок миттю наступив на них черевиками, доволі-таки брудними.
Найбільше візитер нагадував професора з університету в провінції. Рум’яний і кругленький, як наливне яблучко; клинок сивої борідки, обличчя гладеньке, майже без зморшок. Завужений кафтан-жюстокор прикрашений на плечах пучками стрічок і підперезаний широким шарфом з торочками. Верхні стьобані штани, панталони з бантиками у два ряди. Старомодний франт у літах, приїхав до столиці витратити на задоволення певну суму — без зайвого шику, але й не дуже обмежуючи себе у засобах.
— Е-е… прошу пробачення, добродії. Моя клята незграбність… У вас зависокі поріжки, добродії. Скажіть, чи це готель «Притулок… м-м… героїв»? Здається, героїв, якщо я нічого не плутаю. Розумієте, я забув глянути на вивіску…
Ясна річ. По приїзді почув про екстравагантний готель і вирішив ближче ознайомитися з визначною пам’яткою. Повернеться, вихвалятиметься перед сусідами.
— Ви цілковито праві, добродію! — розкланявся Трепчик, випромінюючи привітність.
— Дякую, голубчику! Ви хазяїн?
— Авжеж!
— Чи можу я найняти у вас номер?
— Звісно! Правда, на білій половині в нас ремонт… Поспішаю запевнити, пане: апартаменти чорної половини відрізняються самим лише кольором! Зручності всюди чудові… Ось, пан барон може підтвердити, він тут огляд проводив… тобто, оглядини…
Дідок відмахнувся, збивши чорнильницю з конторки.
— З моїм зором мені абсолютно байдуже: чорні, білі… О, моя перука!.. Мій капелюх… у вас надто їдке чорнило, голубчику!.. Ну нічого, пізніше вичищу…
Повернувши письмовий прилад назад на конторку, дорогою забризкавши край баронського плаща — «О… заради Вічного Мандрівця пробачте! У вас задовгий плащ, мій великодушний пане…», — гість заходився записуватися в книзі. Поруч метушився хазяїн, готовий пробачити випадковому клієнтові, першій ластівці Трепчикової весни, сотню перекинутих чорнильниць.
Конрад перейнявся до дідка легкою заздрістю: йому самому готельєр радів не так щиро. За квізиторською звичкою він зазирнув незграбному гостеві через плече: «Ага, ніякий не професор… Ернест Рівердейл, граф ле Бреттен… Термін проживання — на розсуд…»