Скляні бджоли
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-86-4
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Скляні бджоли». Краткое содержание книги:
Не всі кавалеристи однаково успішно здатні пересісти із коней старої традиції на танки прогресу, і головний герой роману, ротмістр Ріхард, якраз один із таких. У пошуках роботи, якої залишається все менше для людей попередньої генерації, життя зводить Ріхарда із загадковим та величним Цаппароні — творцем могутньої компанії з виготовлення роботів та маріонеток. Попередник Ріхарда на цьому місці за короткий час втратив глузд, і тепер Цаппароні шукає нового фахівця для виконання певних делікатних завдань. Але для прийняття остаточного рішення Ріхард має пройти тест, суть якого він не зовсім розуміє і який поступово починає набирати гротескного та зловісного забарвлення.
Те, що їх захоплювало в юності і що протягом тисячоліть було роботою, задоволенням та радістю чоловіка — скакати верхи, йти з плугом за волами вранці паруючим полем, жати стигле збіжжя на пекучому сонці, коли засмаглими грудьми градом котиться піт, а селянки ледве встигають в'язати снопи, потім обід у затінку зелених крон, — усе те, що з давніх-давен славилося в поезії, нараз зникло. Радість було втрачено.
Як пояснити цей потяг до бляклого й монотонного життя? Безперечно, робота стала легшою, хоча й нездоровою, вона давала більше грошей, більше часу й, можливо, більше розваг. День у полі довгий і виснажливий. Проте все це вартувало менше, ніж колись один цілий талер, один вільний вечір, одне сільське свято. Те, що люди звернули зі шляху до щастя, було добре видно з того неприємного виразу обличчя, яке спотворювало їхні риси. Невдовзі невдоволення домінувало над будь-якими іншими почуттями, воно стало своєрідною релігією. Там, де вили сирени, було справді жахливо.
Кожен мав з цим змиритися. Якщо ж застрягти у чомусь старомодному, як ми в своєму кавалерійському житті, то нам на заміну прийдуть люди з Манчестера. Таки справді зі старим було покінчено назавжди. Тепер або пан, або пропав. Віттґреве помітив це раніше за мене. Мені не випадає критикувати його та інших, адже я також був змушений вдатися до подібного кроку.
Усе це виглядало приблизно таким чином: хлопець з Манчестера загнав нас в глухий кут. Нам довелося позбутись коней. Отже, аби його викурити, ми з'явилися з танками, на що він відповів новим сюрпризом. По суті, ми всі впряглися в той самий віз.
Маю визнати, що в цьому чергуванні щораз новіших моделей, які щораз швидше старіють, у цій рафінованій грі розпашілих голів у запитання й відповіді був особливий стимул, який тривалий час мене приваблював, і найбільше — коли я працював у танковій інспекції. Боротьба за владу перейшла в нову стадію, її почали вести формулами науки. Зброя зникала у прірві, як швидкоплинне явище, як картини, які кидають у вогонь. Подібно до перевтілень античного Протея[18], кожен раз з'являлося щось нове.
Гра захоплювала, в цьому я погоджуюся з Віттґреве. Коли масам під час урочистих парадів — чи то на Красній площі в Москві, чи то деінде — демонструють нові моделі, залягає побожна мовчанка, яка раптом вибухає бурхливим захопленням. Що означає той шерех, коли повз натовп на землі проповзають сяючі черепахи та мідні змії, тоді як у небі трикутники, стріли й рибоподібні ракети зі швидкістю думки вишиковуються у щораз нові формації? Хоча це й були покази найновіших моделей техніки, та в цьому мовчанні й вигуках захоплення було якесь прадавнє зло людини, істоти, яка завжди намагається перехитрувати іншого й налаштувати на нього пастку. Невидимі, як міражі, пропливали біблійні Тувалкаїн та Ламех[19].
6
Отже, я був інспектором без конкретного рангу і працював у відділі прийому танків, був спеціалістом, які сьогодні потрібні в усіх галузях. Моя посада належала до тих, які хоч і важливі, проте не надто престижні. До того ж моя повага до роботодавців також була невисокою. Кожен має того господаря, на якого заслуговує. Всім відомі недоліки вузької спеціалізації. Проте тут є й переваги, зокрема те, що тоді немає необхідності підігрівати інтерес до справи. Можна просто спиратися на голі факти.
Вільний час я переважно проводив у своїх історичних студіях. Через такий спосіб життя я не мав можливості перевозити із собою книжки, за винятком невеликого «золотого запасу», проте я часто бував у бібліотеках та відвідував лекції. Я навіть розробив власну теорію. Вона полягала в тому, що ми перебуваємо в часі Акціуму[20], над яким тяжіє прокляття світової громадянської війни, й після цього періоду настане інший, в якому святкуватимуть акціади, низку величних та мирних століть. Проте нам судилося до самої смерті зазнавати самих злигоднів.
Що ж стосується фаху інструктора, то для мене, як і для більшості моїх товаришів, технічний аспект не становив труднощів. У мене навіть розвинулася певна пристрасть до техніки. Проте кожен, хто викладав теорію чи проводив практичні заняття, знає, що це не основне. Щоб проникнути в суть предмета, має почати діяти ерос навчання й вивчення, взаємодія того, хто дає, і того, хто приймає, зразка й наслідування, тут має запанувати та любов, з якою дикун показує своїм синам, як стріляти з лука, або з якою звір вчить своїх малят. Я переконаний, що педагогічний принцип один із засадничих принципів космосу.
18
Протей — морське божество, син Океана і Фетіди. За легендами, мав здатність перетворюватися в різних тварин і навіть у різноманітні речі.
19
За Старим Заповітом, Тувалкаїн, син Ламеха й внук Каїна, був ковалем і першим з людей почав обробку металів.
20
Акціум — мис в Іонічному морі. Відомий за битвою, що відбулася тут 2 вересня 31 року до н. е. між колишніми учасниками другого тріумвірату Марком Антонієм та Октавіаном. Перемогою Октавіана в цій битві закінчується період громадянських воєн у Римі.