Скляні бджоли

Цаппароні міг вважатися найкращим втіленням технічного оптимізму, що панував серед наших провідних інтелектуалів. Він обрав найоптимальніший напрямок розвитку для своєї техніки — здавалося, що в життя починає втілюватися давня мрія чарівників змінювати світ самою лише силою думки. Також треба згадати потужний вплив самого його образу, якому міг би позаздрити будь-який президент, адже Цаппароні завжди поставав в оточенні цілого гурту дітей.

Усе те, що невпинно розроблялося, створювалося й запускалося в серійне виробництво, надзвичайно полегшувало життя багатьом людям. Замовчувати небезпеки, які також могли критися в цих винаходах, вважалося добрим тоном. Та тут було доволі складно критикувати. Проте в кризові часи ставало очевидно, що всі ці мініатюрні роботи та розкішні автомати могли сприяти не лише покращенню, але також — за допомогою невеликих змін у конструкції — вкороченню життя. То була їхня темна сторона.

Загалом заводи Цаппароні нагадували храм Януса з барвистою та чорною брамами, і коли небо хмарилося, з темної брами йшов потік вигадливих інструментів убивства, що вирізнялися огидним спотворенням. Темна брама була водночас табу, власне, вона не мала існувати. Та знову й знову з конструкторського бюро ширилися чутки, які викликали занепокоєння, і, напевне, невипадково цех прототипів розташовувався під охороною у межах внутрішнього периметру.

Я не маю особливого наміру розвивати одну з наших найулюбленіших тем «чому те, що не мало статися, таки стається». Адже воно все одно стається. Мене цікавило тільки одне питання, яке часто виникає у мене в цьому контексті і яке під впливом принизливого привітання знову зринуло у моїй свідомості. Я хотів би знати, чому ці люди, які так радикально змінюють наше життя, що наслідки цих змін видаються непрогнозованими й лякають, чому вони не задовольняються тим, що їм вдалося вивільнити й приборкати колосальні сили, що вони здобули славу, владу й багатство, яке текло до них рікою? Чому вони за будь-яку ціну хочуть бути ще й святими?