Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Скляні бджоли
Скляні бджоли - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Скляні бджоли

Электронная книга - «Скляні бджоли». Краткое содержание книги:

Роман «Скляні бджоли», який зачіпає теми стрімкого технологічного прогресу та заміни живого штучною імітацією, лише на перший погляд є фантастичним, адже у глибинних пластах цього тексту — міркування Юнґера про стрімкий поступ людства і занадто швидку зміну основ життя, коли в одвічному прагненні до спрощення і спокою люди натомість завжди отримують ще складніше життя, сповнене тривог і позбавлене щастя. І далеко не всім знайдеться місце у такому новому механістичному та прагматичному світі.
Не всі кавалеристи однаково успішно здатні пересісти із коней старої традиції на танки прогресу, і головний герой роману, ротмістр Ріхард, якраз один із таких. У пошуках роботи, якої залишається все менше для людей попередньої генерації, життя зводить Ріхарда із загадковим та величним Цаппароні — творцем могутньої компанії з виготовлення роботів та маріонеток. Попередник Ріхарда на цьому місці за короткий час втратив глузд, і тепер Цаппароні шукає нового фахівця для виконання певних делікатних завдань. Але для прийняття остаточного рішення Ріхард має пройти тест, суть якого він не зовсім розуміє і який поступово починає набирати гротескного та зловісного забарвлення.
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 56
Перейти на страницу:

Як ото ми часом теплими весняними днями ще чуємо у своїх кістках зиму, так і я, милуючись цим краєвидом, відчував невдоволеність, яка останніми роками отруювала мені життя. Відставний кавалерист виглядає доволі сумно у сучасному місті, де вже не чути іржання коней. Як усе змінилося з часів Монтерона! Слова втратили свій сенс, навіть війна вже не була війною. Монтерон перевернувся б у могилі, якби дізнався, що сьогодні називають війною. Зрештою, й мир також не був більше миром.

Ще двічі чи тричі ми скакали верхи рівнинами, де під час переселення народів постійно пересувалися озброєні вершники. Незабаром ми дізналися, що це більше неможливо. Ми ще мали гарну, яскраву збрую, що виблискувала здалеку і якою ми пишалися. Та раптом у нас не стало супротивника. Невидимі стрільці з великої відстані брали нас на приціл і вибивали із сідла. Добравшись до них, ми побачили, що ті обплуталися з усіх боків дротом, який різав коням сухожилля й через який годі було перескочити. То був кінець кавалерії. Нам довелося спішитись.

У танку було тісно, жарко й гуркітливо, ніби сидиш у якомусь казані, по якому ковалі гатять молотками. Тхнуло мастилом, пальним, ґумою, горілою ізоляцією й азбестом, а коли ми опинялися на відстані пострілу, несло ще й порохом, який димів з гільз. Ми відчували, як трясе навіть на м'якому ґрунті, потім чулися сильніші й ближчі удари, часом попадання. Це були аж ніяк не величні дні кавалерії, про які нам розповідав Монтерон. То була пекельна робота з машинами, невидима, безславна, а ще завжди на нас чигала небезпека загинути у вогні. Мені було гидко, що дух мав настільки коритися силі вогню, але, напевне, це відчуття було закладене природою.

Та й взагалі сам фах набув якогось сумнівного характеру. З часом я помітив, що й солдати вже не були солдатами. Панувала загальна недовіра, що позначалося на службі. Раніше достатньо було заприсягтися на прапорі. А зараз почали наймати безліч поліцейських. Це була разюча зміна. За одну ніч те, що вважалося обов'язком, перетворилось на помилку чи навіть на злочин. Ми побачили це, коли після поразки у війні повернулися додому. Слова втратили свій сенс, отже, й батьківщина вже не була батьківщиною? То заради чого ж тоді загинули Монтерон та всі наші?

Я неохоче згадую ті роки, коли все змінилося, хотілося б викинути їх з пам'яті, як поганий сон. Ми не могли примиритися з новою ситуацією. Кожен перекладав провину на іншого. А там, де сіють ненависть, проростає сам бур'ян.

Одна жахлива подія ще більше отруїла моє враження від усіх цих змін. Це сталося приблизно в той самий час, коли ми повалили пам'ятник: на постаменті стояв новий трибун, який уже втратив свою популярність. Трибун — одне з тих слів, яке побутує завдяки тому, що колись існувала Римська імперія. Ми підпили, було вже за північ, й монумент яскраво освітлювався прожекторами від сусіднього будівництва. Робітники позичили нам відбійний молоток, й ми так ґрунтовно попрацювали, що на постаменті залишилася тільки пара бетонних чобіт. Я заледве пригадую, де саме ми вчинили це блюзнірство. Якщо це кого цікавить, як, наприклад, Цаппароні, то у моїх паперах це можна знайти.

Зазвичай ми зустрічалися в одного нашого товариша, який мав кімнату на горішньому поверсі багатоквартирного будинку, що тоді так швидко й халтурно будували. Широке вікно кімнати виходило у кам'яний колодязь; з вікна було видно двір, що з висоти здавався не більшим за гральну карту. Нашого товариша звали Лоренц, це був стрункий, дещо нервозний юнак, який також служив у легкій кавалерії. Ми всі його любили, в ньому було щось від колишньої свободи, колишньої легкості. Майже в кожного була якась своя нав'язлива ідея — своєрідна особливість того року, після якого почалася війна. Його полягала в тому, що все зло йде від машин. Тож він хотів підірвати всі фабрики, заново поділити країну й перетворити її на державу селян. Тоді всі зажили б мирно, чудово й щасливо. На підтвердження цього погляду він зібрав невелику бібліотечку — три-чотири полиці зачитаних книжок, переважно Толстого, який був його святим, а також ранніх анархістів на кшталт Сен-Сімона.

Бідолашний хлопець не знав, що сьогодні проводилася лише одна земельна реформа — експропріація. При цьому він сам був сином землевласника, який втратив свою землю й не зміг цього пережити. Особливо дивною була та обставина, що ці ідеї він сповідував, проживаючи в багатоквартирному будинку, та ще й серед людей, яким хоч і не бракувало різних химерних планів, проте з технічного погляду вони були на доволі високому рівні.

Тож, коли він брався викладати свої ідеї, його частенько перебивали жартівливими вигуками на кшталт: «Назад у кам'яну добу» або «Друже, ти неандерталець». При цьому ми не помічали або бачили не зовсім ясно, що нашого друга терзав священний, хоча й безсилий гнів, адже в цих містах життя було справді жахливим, ніби його випатрали якимись сталевими дзьобами. Лоренцу було потрібне не наше грубувате товариство, а швидше опіка родини чи обійми коханої дружини. Монтерон його особливо любив.

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 56
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)