Скляні бджоли

Та й взагалі сам фах набув якогось сумнівного характеру. З часом я помітив, що й солдати вже не були солдатами. Панувала загальна недовіра, що позначалося на службі. Раніше достатньо було заприсягтися на прапорі. А зараз почали наймати безліч поліцейських. Це була разюча зміна. За одну ніч те, що вважалося обов'язком, перетворилось на помилку чи навіть на злочин. Ми побачили це, коли після поразки у війні повернулися додому. Слова втратили свій сенс, отже, й батьківщина вже не була батьківщиною? То заради чого ж тоді загинули Монтерон та всі наші?

Я неохоче згадую ті роки, коли все змінилося, хотілося б викинути їх з пам'яті, як поганий сон. Ми не могли примиритися з новою ситуацією. Кожен перекладав провину на іншого. А там, де сіють ненависть, проростає сам бур'ян.

Одна жахлива подія ще більше отруїла моє враження від усіх цих змін. Це сталося приблизно в той самий час, коли ми повалили пам'ятник: на постаменті стояв новий трибун, який уже втратив свою популярність. Трибун — одне з тих слів, яке побутує завдяки тому, що колись існувала Римська імперія. Ми підпили, було вже за північ, й монумент яскраво освітлювався прожекторами від сусіднього будівництва. Робітники позичили нам відбійний молоток, й ми так ґрунтовно попрацювали, що на постаменті залишилася тільки пара бетонних чобіт. Я заледве пригадую, де саме ми вчинили це блюзнірство. Якщо це кого цікавить, як, наприклад, Цаппароні, то у моїх паперах це можна знайти.

Зазвичай ми зустрічалися в одного нашого товариша, який мав кімнату на горішньому поверсі багатоквартирного будинку, що тоді так швидко й халтурно будували. Широке вікно кімнати виходило у кам'яний колодязь; з вікна було видно двір, що з висоти здавався не більшим за гральну карту. Нашого товариша звали Лоренц, це був стрункий, дещо нервозний юнак, який також служив у легкій кавалерії. Ми всі його любили, в ньому було щось від колишньої свободи, колишньої легкості. Майже в кожного була якась своя нав'язлива ідея — своєрідна особливість того року, після якого почалася війна. Його полягала в тому, що все зло йде від машин. Тож він хотів підірвати всі фабрики, заново поділити країну й перетворити її на державу селян. Тоді всі зажили б мирно, чудово й щасливо. На підтвердження цього погляду він зібрав невелику бібліотечку — три-чотири полиці зачитаних книжок, переважно Толстого, який був його святим, а також ранніх анархістів на кшталт Сен-Сімона.

Бідолашний хлопець не знав, що сьогодні проводилася лише одна земельна реформа — експропріація. При цьому він сам був сином землевласника, який втратив свою землю й не зміг цього пережити. Особливо дивною була та обставина, що ці ідеї він сповідував, проживаючи в багатоквартирному будинку, та ще й серед людей, яким хоч і не бракувало різних химерних планів, проте з технічного погляду вони були на доволі високому рівні.

Тож, коли він брався викладати свої ідеї, його частенько перебивали жартівливими вигуками на кшталт: «Назад у кам'яну добу» або «Друже, ти неандерталець». При цьому ми не помічали або бачили не зовсім ясно, що нашого друга терзав священний, хоча й безсилий гнів, адже в цих містах життя було справді жахливим, ніби його випатрали якимись сталевими дзьобами. Лоренцу було потрібне не наше грубувате товариство, а швидше опіка родини чи обійми коханої дружини. Монтерон його особливо любив.