Парадокс любові

Коханню личить іще одне слово, хоч яким сумнівним воно здавалося б: ринок. Можливо, закодований обмін партнерами завжди передував товарному обміну. На цьому людському ярмарку кожному дають оцінку, яка міняється з дня на день, залежить від соціального становища й маєтку. За щасливцями тягнеться ціла низка шанувальників, за невдахами самі фіаско. Якщо не враховувати обранців, які пишаються в сяйливих шатах, весь ринок чоловічих і жіночих приваб підпорядковується безжальним правилам, що їх проте визнають і безумовно поділяють усі. Всі ми беремо участь у цій війні подоб. Спостерігати означає оцінювати, а отже відкидати. В демократичних країнах лячно отримати відмову, адже не можна зіпхнути вину за це на жорстоку державу чи церковні постанови. Якщо не зустрічають мене з розкритими обіймами, нарікати треба тільки на самого себе. Хоч би й тріснув од бажання, інший до моєї особи геть байдужий. Вирок мов у суді: дякую, ні, ти не потрібен.

Чи спадало кому-небудь на думку, що міт про чудовного принца є і чоловічою, і жіночою мрією (як ото дівчатка заздрять пенісові, а хлопчики — піхві)? Хто не мріяв потаймиру втекти від цього банального життя, прокинутися зовсім іншим, осяяним благодаттю? Традиційно лише чоловікам, рокованим на перший крок, загрожувала образа, і невдатний претендент став літературним архетипом. Проте й жінки, які черпають наснагу в нещодавно завойованій свободі, можуть захопити ініціативу й теж отримати одкоша, а отже потрапити в незручне становище. Дони Жуани зникли, відколи з'явилися Донни Жуанни, та багатьох молодих людей ця рольова зміна дратує, хоча слід було б радіти. За давньої пори зваба розігрувалася за участю трьох персонажів — суспільства, ґречних манер та жінки. Треба було заразом заспокоїти суспільство, дотримуватися гарних манер і зловити у невода жінку. Сказати «Я тебе кохаю» замість <«Я тебе хочу» і, дотримуючись у такий спосіб визнаних правил, сягнути своєї мети. Сучасне зваблювання зіштовхує віч-на-віч двох індивідів, і ставка тут — життя. Піти назустріч іншому означає стати іграшкою в його руках, бо він довго може мене морити, й потрібно чимало такту, щоб не образивши сказати «ні».

Хіба можливий боваризм у світі, де можуть виконуватися всі бажання? — допитувався Джордж Стайнер. Річ у тому, що всі бажання не можуть виконуватися й ніколи виконуватися не будуть. Скрізь і всюди співаючи осанну сонячній силі сексуального бажання, наше суспільство ще дужче загострює становище тих, котрі опинилися за бортом, тих, кому відмовили в праві на втіху. Невдоволеність тим гостріша, що гедонізм розглядається як норма. Зорганізувався ринок фрустрації, щоб знову й знову продавати нам чар і безстрашність у вигляді порад, косметичних засобів та іншого причандалля. Наша «вільна» доба ще гіршою робить долю одинаків, непомітних людей, що приречені на невідомість, коли всі вочевидь купаються в утіхах. Елісон Лурі розповідав десь, що в негарних жінок більше сексуальних контактів, ніж здається, та всі вони мусять терпіти відверті зізнання своїх коханців про ті прикрощі, яких завдають їм гожі дівчата. Страшна іронія емансипації: чоловіки й жінки, жертви і заразом спільники, переслідують одне одного в ім'я молодості, форми й витонченості. Все, що стало знаряддям звільнення, обернулося засобом закріпачення.