Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Однією з найістотніших рис східних німців є їхня прив’язаність до традиції, на відміну від західняків, що перебувають у швидкоплинній сучасності. Для Рібека вся історія Сходу — це історія страху й репресій, тому Поворот постає бажаним звільненням від неї. Проте, з іншого боку, єднання із західняками, які «не питають про минуле», а автоматично «сортують» його відповідно до своїх попередніх стереотипів періоду Холодної війни «у забуття, в мішки, у статистику, в шпигунські течки, прах до праху, і село робиться все порожнішим, аж доки найвідомішу частину Рібека (грушу) не буде забуто». Формою псевдопам’яті для Заходу постає медійна симуляція: «журналісти (…) ставлять запитання і випадають у теплі страхи свого сільського дитинства і шукають милого дідуся, подібного на старого Рібека, і люблять старі добрі часи, яких ніколи не було».

Переживання Сходом Повороту як часу, що «проривається з-під бруківки, все рве і перекидає», загрожуючи втратою місця (адже на землю претендують нащадки старих власників), призводить до випадіння східняків із розказуваного міфологічного часу в невпинну сучасність симульованого політичного карнавалу, в якому Схід залучено до нерівності Возз’єднання, а звільнення постає наступною стратегією утиску, коли «слово тобі вривається у новий старий спосіб». Традиційний для подальшої літератури 1990-х років сценарій контакту Заходу і Сходу передбачає зверхність Заходу й намагання комерціалізувати й семіотизувати Схід: «ви більше не називаєте нас братами й сестрами, а тісно і впевнено оповиваєте нас правами власності, спадку, попереднього продажу, постійним рухом туди-сюди».

Сюжетна та наративна карнавалізація політичної події постає стратегією демонтажу повсякденних міфів та ідеологем Возз’єднання: «начебто ми не знаємо, що милостивий Рібек не був чарівником, який створює замки й конюшні з коров’ячого лайна, але також із поклонів і мовчання й опущених очей і знімання шапок». В образі «груші Рібека» викриваються кілька семантичних ідеологічних пластів, що паразитують на архетипові Дерева Життя: в залежності від контексту ця груша постає ідеологічним міфом, покликаним легітимувати феодальні відносини та спроби їхньої міфологізації в сучасності; знаком антибуржуазної ідеології радянської влади; формою опору репресивному держапарату «реального соціалізму» з боку селян, а також знаком колонізаторської політики Заходу щодо Східної Німеччини. В останньому випадку йдеться про силоміць нав’язаний Рібеку замість його традиційної дички непридатний до місцевих умов сорт «Паризька графиня», за допомогою якого західняки, проводячи святковий ритуал, встановлюють свої коди домінування.