Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Коди вони, ті, із Західного Берліна, зі східного боку в'їхали в наше село на трьох автобусах та червоних, білих і синіх блискучих автомобілях, із яких гриміла музика, голосніша за сильні мотори, й багатоциліндровими, розкішними машинами захопили село так, як його не захоплювали з часів російських танків, нападів люфтвафе та Рібекових мисливських свят, п’ятдесят чи шістдесят сяючих, мов щойно вимитих авто на трьох вулицях, і виходили, як мільйонери зі своїм «Гелоу!», фотоапаратами й парасольками від сонця і спершу дітей, а потім і нас усе виманювали з садків і хат, і наливали пива й лимонаду з бочок, частували грушевим шнапсом і ковбасками, роздавали повітряні кульки, авторучки та гороховий суп, повели танок навколо молодої грушки, яку привезли з собою, і по короткій промові, що після неї наш бургомістр як завжди, мов баран, кивнув головою, висадили перед будинком для літніх людей, що раніше був замком, і зважали при цьому більше на відеокамери, ніж на саме деревце, й самі собі аплодували, і плескали нас по плечах, наче вони виграли важливу гру або підняли свій прапор на захопленій території, і галасували все дужче, й усім роздавали пиво та пригощали грушівкою, і швидко переходили на «ти»,