Нічний черговий

Я поволі прокидався, відчуваючи, як ніжна рука повзе вгору моїм стегном. Ми вже двічі тішилися любов'ю, але за мить я збудився зовсім. Жінка в ліжку була моєю винагородою за довгі роки стриманості.

— Ну, хіба так не краще? — пробурмотіла жінка. — Набагато краще. А тепер нічого не роби. Тільки ляж на спину. І не рухайся.

Я ліг на спину. Жінка дуже серйозно ставилася до акту кохання, вона наче виконувала якийсь ритуал, і тому не квапилася. Коли опівночі ми прийшли в її спальню, вона примусила мене лягти і сама поволі роздягла. Останньою жінкою, що роздягала мене, була моя мати: мені було тоді п'ять років, і я хворів на кір.

Я зовсім не сподівався скінчити цей вечір таким чином. Прийом у чудовому колоніальному будинку був стриманий і спокійний. Я приїхав рано; мене повели нагору, щоб дати можливість помилуватися дітьми Хейлів. Поки прибула решта гостей, я змушений був теревенити з Вівіан, дружиною Хейла, яку бачив уперше. Це була гарненька білявочка, трохи перевтомлена з вигляду. Виявилося, що Хейл досить багато розповідав їй про мене за ці роки.

— Джеррі казав,— щебетала місіс Хейл,— що після Вашінгтона ви були, як ковток свіжого повітря. Він так любив ходити з вами на лижах, з вами і вашою дівчиною Пет, я не помиляюсь, її звуть Пет?

— Так.

— Він казав, — сподіваюся, це вас не принизить, — що ви обидва — кристально чесні люди.

— Це мене не принизить.

— Він був дуже занепокоєний, коли дізнався, що ви... ну, більше не разом з Пет. І що ви взяли й зникли. — Очі місіс Хейл уважно вивчали моє обличчя, намагаючись прочитати на ньому відповідь на своє німе запитання.

— Тільки я знаю, де мені довелося побувати.

— Якби я не зустріла Джеррі, — сказала місіс Хейл, і щирість раптом зробила її молодшою,— я б не мала нічого, нічого. — У двері подзвонили.— Ну що ж, друже, прийшла наша весела юрба... Сподіваюся, ми ще побачимось, поки ви у Вашінгтоні...

Решта вечірки пройшла ніби в тумані, але не через випивку. Я ніколи багато не пив. Але імена мінялися в такому шаленому темпі — сенатор Такий-то, конгресмен Такий, конгресмен Сякий, його превосходительство, посол Ось-якої країни, містер Порожнє місце, який працює у «Вашінгтон пост», місіс Як-її-там — важливий гвинтик у машині правосуддя... Розмова точилася про людей, що були неймовірно впливовими, відомими, нікчемними, дивилися на все крізь пальці, красномовно описували Росію і розповідали про новий закон, від якого волосся ставало сторч.

Хоча я майже не розбирався в соціальній структурі столиці, помилитися було важко: у вітальні зібралися справжні представники влади. За вашінгтонськими стандартами усі присутні були особами значнішими, ніж хазяїн, який ще тільки посувався по шляху вгору, десь у середніх лавах міжнародних чиновників, і не міг, з огляду на свою платню, дуже часто дозволяти собі подібні прийоми. Але Вівіан Хейл була донька сенатора, якого обирали на два строки, і який, крім того, володів більшою частиною штату Північна Кароліна. Мій друг вдало одружився. Цікаво, що б вийшло, якби я взяв собі багату дружину? Але мені такі ніколи не траплялися.