Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
На мою думку, то були гангстери. Мафія. Незважаючи на газетні статті, а головне — кінофільми про підпільний світ, які іноді мені доводилося дивитися, як і більшість людей, я мав досить невиразне уявлення про те, що таке мафія, і, мабуть, перебільшував її всемогутність, її систему розвідки, владу, можливість знайти і знищити людину заради помсти.
В одному я був певний. Тепер я мимоволі став з ними на один рівень і мав підкорятися їхнім правилам. За одну мить холодної зимової ночі я обернувся на вигнанця, єдина мета якого — прагнути безпеки.
Правила гри були нескладні. Я не повинен перебувати у стані спокою. Я мушу весь час рухатися, зникати. Нью-Йорк — велике місто, і тисячі людей, без сумніву, успішно переховуються тут роками, але ті, що, може, вже йдуть по моїх слідах, узнають моє ім'я, вік, зовнішні прикмети і без зайвого клопоту, докладаючи мінімум зусиль, дізнаються, де я вчився, де працював до цього, викриють мої родинні зв'язки. Яке щастя, подумалося мені, що я неодружений, у мене немає дітей, і ні мої брати, ні сестра навіть не здогадуються, де я є. І все-таки в Нью-Йорку завжди буде шанс наштовхнутися на когось, хто мене знає, хто може сказати щось зайве моїм переслідувачам.
Взяти хоча б сьогоднішній ранок — історію з коридорним. Це моя перша помилка. Він мене запам'ятав. А з його обличчя видно, що він за двадцять доларів продасть рідну сестру. Крім того, букмекер у готелі. Помилка номер два. Легко собі уявити, які в нього зв'язки.
Я не знав, що робитиму з грошима, які тихо лежали у сховищі, але, звичайно, мав намір використати їх на розваги. І, звісно, не в Нью-Йорку. Мені завжди хотілося подорожувати, тепер подорож буде водночас і насолодою, і необхідністю.
Я з задоволенням закурив сигару, відкинувся на стільці й подумав про краї, які хотів би побачити. Європа. У моїй уяві приємно мигтіли слова: Лондон, Париж, Рим.
Але перш ніж перетинати океан, мені треба дещо зробити в Америці. По-перше, дістати паспорт. Раніше він мені був непотрібний, а тепер знадобиться. Його можна було б одержати в нью-йоркській канцелярії держдепартаменту, але той, хто мене шукатиме, легко здогадається, що це — перше місце, куди я звернусь, і, може, вже чекає там на мене. Хоч це може статися в одному випадку зі ста, я не збираюся ризикувати. Тому завтра, вирішив я, поїду у Вашінгтон. Автобусом.
На годиннику було близько третьої. Ті двоє, що вранці були у Друсака, зараз наближаються до «Св. Августіна», бажаючи поставити деякі запитання і знаючи, як виривати відповідь. Я струсив попіл з сигари й тихенько посміхнувся. Що ж, це мій найкращий день за багато років, подумав я.
Сплативши по рахунку, я вийшов з ресторану, знайшов невеличке фотоательє і сів, щоб знятися. Фотограф сказав, що знімки будуть готові о пів на шосту, і я пішов подивитися французький фільм. «Треба звикати до звучання мови», — подумав, зручніше вмощуючись у кріслі і з насолодою вдивляючись у краєвиди з Сеною.
Коли я повернувся до готелю із знімками в кишені (я видавався на них зовсім юним), було близько шостої. Тому я пішов прямо в бар. Букмекер сидів один за столиком у кутку і пив молоко.
— Як мої справи? — запитав я.
— Жартуєте? — недовірливо зиркнув на мене той.
— Ні. Чесно.
— Ви виграли, — відповів букмекер. Отже, срібний долар виявився надійним талісманом. Віщай і надалі, Оракуле. Мій борг людині з «Св. Августіна» скоротився на шістдесят доларів. Загалом не такий уже й поганий засіб убити час по обіді.
Букмекер журився.
— Ви попали в ціль. Наступного разу скажіть і мені, звідки ви одержуєте інформацію. А до того ж цей нікчема Морріс: навіщо ви йому підказували? Це схоже на образу.
— Я — друг трудящої людини, — пожартував я.
— Трудящої людини! — Букмекер пирхнув. — Дозвольте, приятелю, дати вам пораду щодо цієї трудящої людини. Не залишайте ваш гаманець там, де він його може помітити. І ваші вставні зуби теж.— Він дістав з кишені кілька конвертів, перегорнув їх, віддав один мені, а решту поклав назад.— Тридцять шість десяток,— сказав він.— Порахуйте.
Я відклав конверт.
— Не треба, — мовив я. — Я бачу, що ви — чесна людина.
— Так,— букмекер сьорбнув молока.
— Можу я вас почастувати?
— Я п'ю тільки молоко, — заперечив букмекер, зригнувши.