Ерагон. Найстарший

— Я був неправий, коли ховав від вас із батьком Сапфіру, — закінчив юнак. — Я просто боявся, що ви захочете вбити дракона, й не усвідомлював тієї великої небезпеки, на яку всіх нас наражало його перебування в Карвахолі. Потому, як Герроу помер, я вирішив утекти, щоб вистежити разаків. Я зробив це ще й тому, що, шукаючи мене, в селище могли прийти воїни. Можливо, у Паланкарську долину завітав би навіть сам Галбаторікс. Так, я винен у смерті батька. Але я не хотів, щоб хтось через мене постраждав. Я робив усе, що міг, Роране.

— Ну, а все інше? Вершник на ім'я Бром, порятунок Арії в Джиліді, вбивство Смерка? Усе це було?

— Так, було, — зітхнув Ерагон, коротко переказавши події минулих днів, включно зі своїм вишколом в ельфів.

Похнюпившись, Роран мовчки втупився в підлогу й намагався не дивитися на брата. Здавалося, він не міг повірити в усе почуте.

— Так, ти помилявся, — нарешті мовив він. — Але не більше, ніж я сам. Герроу помер через твої витівки з драконом, але звідтоді, як я посварився з Імперією, теж загинуло багато людей. Ми однаково винні, брате.

— Саме так, — зворушено мовив молодший, і вони міцно обнялися.

Утерши мокрі очі, Ерагон невдовзі пожартував:

— Галбаторіксу доведеться здатись, якщо вже ми знову разом! Хіба проти нас хтось устоїть? А тепер розкажи, як схопили Катріну.

Роран миттю насупився й почав монотонно розповідати про захист та занепад Карвахола, а також про перехід Хребта, пригоди в Тейрмі та мандрівку по морю.

— Мій брате, ти значно сильніший за мене, — сказав Ерагон, дослухавши. — Я б не зміг зробити й половини того, що вдалося зробити тобі. Так, я вмію битися, але не вмію переконувати людей…

— У мене не було вибору, — зніяковів Роран. — Коли вони схопили Катріну, я мав за будь-яку ціну вирватись із пастки й не потрапити в полон до Галбаторікса. Бо хто б тоді врятував дівчину? Розумієш, я брехав, знущався й убивав, щоб досягти мети й дістатись до варденів. А зараз, коли селяни в безпеці, я мушу врятувати Катріну, якщо вона ще жива. Ти допоможеш мені?

Замислившись, Ерагон понишпорив рукою у своїй похідній торбі й витяг звідти пляшку з чарівним напоєм, який йому подарував Оромис. Зробивши кілька ковтків, він хлюпнув рідини в миску, промовив закляття й погукав Рорана.

За мить на поверхні з'явилось зображення Катріни. Дівчина лежала, прикута до ліжка, а її волосся спадало на плечі.

— Вона жива! — аж підскочив Роран, але Ерагон не зміг довго втримувати образ.

— Так, — втомлено сказав він. — Катріна жива. Її тримають у Хелгрінді, лігві разаків. Я піду з тобою, брате, й допоможу її визволити. А потім ми знищимо те кубло, помстившись за батька.