Ерагон. Найстарший

— Я не можу чекати, зрозумій! Разаки схопили Катріну, й мені потрібна твоя допомога! Вона в них ще звідтоді, як ми покинули Карвахол!

«Он воно що, — промайнуло в Ерагоновій голові. — Тепер я розумію, чого Роран привів за собою ціле селище».

— Зараз я мушу дещо зробити, — озвався він до Рорана. — А потім ми обов'язково поговоримо, гаразд? Ти можеш піти зі мною.

— Звісно, піду.

Прямуючи всіяним тілами полем, Ерагон крадькома позирав на кузена.

— Я повсякчас сумував за тобою, — нарешті озвався він.

— А це Сапфіра? — кивнувши, перевів той розмову в інше річище. — Джоуд казав, що саме так звуть твого дракона.

— Так, і вона каже, що рада бачити бодай когось із мого роду.

— То вона ще й говорить! — вигукнув Роран. «А що таке? — спитав дракон через Ерагона. — Ти гадав, я німа, як печерна ящірка?»

— Пробачте, — закліпав очима юнак. — Я не знав, що дракони такі розумні. Спершу разаки й чаклуни, потім гноми, тепер вершники й дракони, що вміють говорити. Схоже, весь світ з'їхав з глузду.

— Вочевидь, ти маєш рацію, — посміхнувся йому Ерагон.

— А як же той вершник, з яким ти бився? Ти поранив його? Через це він і втік?

— Потерпи трохи й згодом про все дізнаєшся.

Знайшовши шатер Насуади, Ерагон і Роран повагом увійшли досередини. Сапфіра й собі допитливо просунула голову у вхідний отвір. Сидячи на столі, дівчина про щось говорила з Арією. Ельфійка, присвічуючи собі свічкою, лікувала їй рану на стегні, а служниця тим часом знімала з Насуади обладунки.

— Де ви були? — кинулись дівчина на шию Ерагонові. — Ми гадали, що ви загинули.

— Ні, все гаразд, — ніяково озвався юнак.

— Свічка горить, — сухо нагадала Арія.

— Ми не бачили вас звідтоді, як ви приземлились на галявину біля річки, — мовила Насуада, повертаючись на лікування до столу. — Коли червоний дракон відлетів, а ви не з'явились, Арія спробувала догукатись до вас, але не змогла… Ми навіть збирались послати по вас ціле військо на чолі з Ду Врангр Гата.

— Вибачте, я просто не хотів нікого турбувати, — вклонився Ерагон. — Я був дуже стомлений після бою й забув зняти захист зі свідомості. До речі, знайомтеся — це мій кузен Роран.

Роран вклонився.

— Для мене це велика честь, — сказала Насуада.

— Для мене також, — буркнула Арія.

Потім Ерагон розповів, що Роран привів на допомогу варденам ціле селище й убив підступних Близнюків.

— Ми в боргу перед вами, Роране, — звела брови Насуада. — Хтозна, якої б іще шкоди встигли завдати Близнюки, доки Ерагон чи Арія їх не помітили. Ви допомогли здобути нам перемогу, тож я про це не забуду. Зараз у нас обмаль провіанту, але ваші селяни отримають усе, що забажають.

— Дякую, леді Насуадо, — вклонився Роран.

— Якби не купа справ, я б залюбки послухала про ваші пригоди на шляху з Карвахола до Сурди, — мовила дівчина. — Гадаю, було б дуже цікаво.

— Звісно, леді Насуадо, перегодом я про все вам розповім.