Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
Весь в холодному поту, він наполегливо йшов вперед, чуючи знайомі голоси і насилу стримуючись, щоб не озирнутися.
Голоси звали його то ласкаво, то загрозливо, але Річард наполегливо продовжував шлях. Часом, відчуваючи небезпеку, що насувається, він різко відскакував в сторону.
Зупинившись, щоб перевести подих, він витер піт, застилав очі, і побачив на землі сліди. Його власні сліди. Значить, тікаючи від видінь і голосів, намагаючись уникнути небезпеки, він ходив колами. А що, якщо ці сліди теж мана?
Річарду стало не по собі. Невже йому вже не вибратися з цього зачарованого місця? Ніколи не вийти з Долини заблукалих? Може, і йому судилося заблукати тут? Зусиллям волі він примусив себе піти вперед, але відчуття жаху не залишило його.
Раптово крізь хмари Річард побачив те, від чого кров застигла у нього в жилах. Він завмер. Попереду, молитовно склавши руки, дивлячись у небо з блаженною посмішкою, йшла сестра Верна.
— Згинь! — Закричав він. — Залиш мене! Сестра Верна, схоже, не чула його слів. Але ж так не буває: вона ж всього в декількох кроках. Річард спробував підійти до неї ближче, і — дивна річ — повітря наче ущільнився, не бажаючи пропускати його.
— Ти чуєш мене? — Прокричав Річард. — Я сказав; згинь!
Сестра Верна обернулася і витягнула вперед руку, немов бажаючи його позбутися.
— Залиш мене. Я досягла мети. Я знайшла блаженство. Йди!
Вона відвернулася. Дивно. Раніше примари вели себе зовсім по-іншому: вони намагалися заманити Річарда. А тут — навпаки. Йому знову стало страшно.
— Сестра Верна!
Невже це правда? Невже вона жива? Значить, насправді він не вбивав її, і все це йому тільки привиділося?
— Сестра Верна, якщо це дійсно ти, відповідай мені!
Верна здивовано подивилася на нього.
— Річард?
— Ну так, це я.
— Іди, — прошепотіла вона, піднявши очі до неба. — Я хочу побути з Ним.
— З ким це «з ним»?
— Прошу тебе, Річард, залиш мене. Ти проклятий! Згинь!
— Якщо ти — привид, то згинь сама! Сестра Верна благально подивилася на нього.
— Прошу тебе, Річард, не заважай Йому, не руйнуй мого щастя.
— Про кого це ти? Про Джедіді, чи що?
— Про Творця, — тихо відповіла вона.
Річард подивився на небо.
— Нікого не бачу.
Сестра Верна відвернулася і повільно пішла геть.
Річард ніяк не міг зрозуміти, хто ж це — жива сестра Верна, чаклунське мана або ж тінь вбитої.
Справжній сестрі Верні він обіцяв, що допоможе звідси вибратися. Значить, доведеться йти за нею.
— А який він із себе, цей Творець? — Запитав він. — Молодий чи старий?
А волосся у нього довге? А зуби? У нього всі зуби цілі? — Сестра обернулася, обдарувавши його гнівним поглядом.
— Дай мені спокій!
В голосі її звучала загроза. Річард зупинився.
— Послухай, що я тобі скажу, сестра Верна. Ти підеш зі мною. Я тебе тут не залишу. Все, що ти бачиш, — це не правда, це мана!
Якщо це не сестра Верна, а чаклунське мана, значить, вона зникне, як тільки вони звідси виберуться. Якщо ж це — справжня сестра Верна, значить, він, Річард, дотримає слова і врятує її. Звичайно, непогано було б від неї позбутися, але краще вже хай вона залишиться жива. Краще б уже виявилося, що все, що сталося у білій вежі, було тільки маною.
Річард знову пішов за нею. Сестра Верна різко махнула руками, немов намагаючись відштовхнути його. І Річард, хоч і був від неї кроків за десять, впав на землю. Перекинувшись на спину, він схопився за груди. Його пронизала гостра біль, зовсім як тоді, у вежі, але цього разу біль пройшла досить швидко.
Він сів на землю, задихаючись, намагаючись прийти в себе. Побоюючись нового нападу, він підняв голову подивитися, що робить сестра Верна. І миттєво забув про біль. Він побачив щось жахливе.
З чорного туману один за одним з'являлися примарні істоти, породження Підземного світу, сповнені ненависті до всього живого, чорні, як вічна тьма. Замість очей у них були язики полум'я. Річард похолов.
Коли вони з Келен були в будинку духів, він відчув наближення скрійлінга. Коли вперше побачив сестер Світу, його теж охопило незрозуміле відчуття небезпеки. Тепер з ним творилося те саме. Він не сумнівався, що ці чудовиська — породження магії і що страшні сили, навислі над долиною, нарешті знайшли чужака. Знайшли його, Річарда.
— Верна! — Що є сили закричав він.
— Я тобі казала, Річард: мене слід називати «сестра Верна».
— Значить, так ти обходишся зі своїми учнями? Використовуєш чарівний дар, щоб завдавати їм болю? Вона здивовано подивилася на нього: