Теорія розмежування складів злочинів
- Автор: Брич Лариса Павлівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-145-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія розмежування складів злочинів». Краткое содержание книги:
Не можна погодитися з А.В. Корнєєвою, яка підкреслює, що трансформація умислу стосується переростання менш тяжкого злочину у більш тяжкий. Ця авторка пише, що не утворюється сукупності злочинів, якщо один злочин переростає в інший, більш тяжкий злочин, тобто, якщо під час вчинення злочину до повного його закінчення відбувається трансформація умислу винного. В такому випадку, на її думку, вчинене слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин[1031].
Думаю, що це стосується, як переростання менш суспільно небезпечного злочину у більш суспільно небезпечний злочин, так і ситуацій, коли він трансформувався навпаки. В.Н. Кудрявцев, характеризуючи нерозривну єдність суб’єктивної та об’єктивної сторони злочину, зазначав, що зміна цілей та намірів суб’єкта, його ставлення до вчинюваного безпосередньо відображається на зовнішній стороні його поведінки[1032]. Якщо діяння було розпочате як більш суспільно небезпечний злочин, але до моменту його закінчення умисел винного змінився, то щодо більш суспільно небезпечного злочину застосовуються положення про добровільну відмову. Реалізація ж нового умислу після того, як розпочатий первісний (попередній) злочин досягнув моменту закінчення (за таких умов це не можна вважати трансформацією умислу або зміною його спрямованості), тягне кваліфікацію вчиненого як реальної сукупності злочинів.
Таким чином, факт трансформації умислу, що призводить до трансформації злочину, повинен враховуватись у кримінально-правовій кваліфікації вчиненого, але для встановлення змісту відповідної ознаки складу злочину, а не у розмежуванні складів злочинів. Щоправда, потрібно чітко визначитись зі сферою використання понять «трансформація умислу», «трансформація злочину». М.І. Хавронюк вживає ці поняття довільно, і як буде показано нижче, недоречно. «Психічне ставлення до основних наслідків у вигляді смерті або інших тяжких наслідків (незважаючи на те, що основними об’єктами злочинів перелічених у п. 1.4. і 1.5., є життя, здоров’я особи, а злочинів, перелічених у п. 1.6. — довкілля) умисним бути не може тому, що наявність умисного ставлення до таких наслідків трансформує ці злочини в інші (наприклад, наявність умислу до «смерті потерпілого» з боку медичного працівника, який не надає допомоги хворому, вимагає кваліфікації злочину не за ч. 2 ст. 139, а за ст. 115 КК; завідоме залишення матір’ю без допомоги новонародженої дитини, якщо мати бажала або свідомо припускала настання смерті дитини і при цьому не перебувала в обумовленому пологами стані — не за ч. 3 ст. 135, а за ст. 115 КК, як умисне вбивство; умисне ставлення до масової загибелі тварин у ч. 2 ст. 245 трансформує це діяння у злочин, передбачений ст. 441 КК)»[1033]. Говорячи про злочини, суспільно небезпечне діяння в яких полягає у негативному впливі на довкілля, М.І. Хавронюк зазначає, що «ставлення до основного наслідку у цих випадках не може бути умисним, оскільки наявність умислу до нього трансформує відповідний злочин в інший», зокрема у екоцид або диверсію[1034].
Закономірно виникає питання, чому М.І. Хавронюк пише про трансформацію злочину з одного в інший. Адже за наявності умислу в описаних цим автором ситуаціях діяння первинно було тим умисним злочином, про який пише М.І. Хавронюк. Трансформація ж має місце в тому випадку, коли одне явище, маючи спочатку одну суть, змінює цю суть — перетворюється на інше. Наприклад, переростанню крадіжки в грабіж або розбій передує трансформація умислу винної особи.
1031
Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учебное пособие / А.В. Корнеева; под. ред. А.И. Рарога. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. — 176 с. — С. 131.
1032
Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. — М.: Госиздат юридической литературы, 1960. — 243 с. — С. 16.
1033
Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М.І. Хавронюк. — К.: Істина, 2004. — 504 с. — С. 72–73.
1034
Там само. — С. 76.