Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Микиту Хрущова. Ймовірно, шукаючи підтримки величезної партійної організації України, Хрущов подав ініціативу (яку він готував ще 1944 року Сталіну) передати Україні Крим. Сталін у свій час не погодився на таку акцію. Але цього разу Верховна Рада СРСР прийняла рішення від 9 лютого 1954 р. про перехід Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. Це явище мало для України відчутні економічні та політичні наслідки уподовж кількох десятиліть.
Ясна річ, що не лише власні амбіції Хрущова були тепер задоволені. Економічне становище Кримського півострова справді вимагало тісніших економічних, політичних, культурних контактів з українським материком, з яким він був пов’язаний геополітичним становищем та історичним минулим ще з епохи Київської Русі, коли північний Крим перебував під протекторатом київського князя Ігоря, а потім Святослава. З того часу значна частина півострова, так зване Тмутороканське князівство, тривалий період перебувала у володінні — або під протекторатом — багатьох києво–руських князів. Зокрема воно належало братові знаменитого Ярослава Мудрого — Мстиславу, чернігівському князеві, який вперше офіційно назвав себе “руським царем” — Rех Russiae. У пізніші історичні періоди, коли Крим опинився у підпорядкуванні монголо–татарської орди, населення Криму поповнювалося щорічно десятками тисяч українців, яких виводили з України кримські татари, і в такий спосіб змінювався демографічний та генетичний склад місцевого населення. Так, наприклад, за даними турецького хроніста Челябі, в 1666 р. у Кримському ханстві жило 1120 тис. осіб, з них 920 тис. українців, яких автор назвав козаками, 130 тис. татар, решта — інші народи.
Крим найтісніше економічно, політично й культурно був пов’язаний з Україною в усі епохи історії, зокрема і в радянський період. Особливо важливе значення мали економічні контакти Криму з Україною в післявоєнний час. Насильницьке виселення з Криму, зі своєї історичної батьківщини, кримських татар та інших народів півострова — призвело до економічного занепаду в сільському господарстві. Населення перебувало в стані хронічного голоду. Прісної води не вистачало, всі необхідні товари завозилися з України. І в той же час Крим заселявся специфічною категорією російського населення — це були працівники органів безпеки, відставники вищого складу армії, яких “нагороджували” в часи тоталітаризму поселенням під південним небом і морським вітром і які надзвичайно вороже ставились до всього українського як до “буржуазно–націоналістичного”. Таке населення треба було теж чимось годувати. І добре годувати.
Ось усі ці причини й стали основою передачі Криму Україні, яку згодом російські політики назвуть “подарунком” Україні. А тим часом утримання Криму створювало для України ряд проблем — і економічних, і політико–ідеологічних.
Почалося заселення Криму українськими колгоспниками–землеробами. Часом сюди переводили цілі села. Це невдовзі призвело до піднесення всього господарства Криму та в цілому сільськогосподарського виробництва. Але південне узбережжя і міста півострова, як і раніше, заселяла російська чиновницька армія.
Проте Крим і надалі залишається для України проблемою не лише економічною, а й політичною. Саме сучасна Україна, яка перебуває тривалі роки в кризовій ситуації, мусить узяти на себе повне соціальне забезпечення раніше депортованих Москвою народів, що падає тягарем на й без того немічний бюджет нашої держави.
На початку роки хрущовського керівництва вперше в СРСР з’являються прояви нових суспільних змін. Передусім були створені спеціальні комісії, які переглядали матеріали репресованих 1935–1940 рр. Проте політичних процесів 30–40–х років це не торкнулось. Внаслідок праці таких комісій було реабілітовано близько 6 тис осіб, серед яких перебувала певна частина оунівців та їхніх сімей, так звані бандпособники тощо. З цього часу в радянському суспільстві розпочався процес морального засудження сталінізму. Він готував у суспільстві ґрунт для більш рішучого виступу проти репресивно–тоталітарного режиму і засудження диктатури більшовизму.
Роки “відлиги”: реформи М. Хрущова та їхні наслідки
Незважаючи на морально–психологічну підготовку суспільства до проблеми десталінізації, все ж, коли на XX з’їзді КПРС у лютому 1956 р. із вуст Хрущова прозвучало привселюдне, сказане вголос засудження культу особи Сталіна та його злочинної ролі у величезного розміру репресіях, стався грандіозний ідеологічно–суспільний вибух. Цей виступ лідера комуністів радянської держави можна назвати початком нової епохи. Мужність і далекоглядність, безсумнівно, робить Хрущова, незважаючи на його попередні позиції, звитяжним героєм радянської історії, яку він своїм виступом розділив на дві частини: історія до XX з’їзду та історія після XX з’їзду КПРС.