Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Каганович розпочав гоніння на провідних українських письменників (з 1947 р.) — Ю. Яновського, І. Сенченка, М. Рильського, А. Патруса–Карпатського, М. Рудницького, Д. Косарика та ін. Критики зазнали (і була прийнята про це спеціальна постанова) праці інституту історії АН УРСР, засуджені праці істориків — “Возз’єднання українського народу в єдиній Українській державі”, “Незламний дух великого українського народу”, “Короткий курс історії України”, “Нарис історії України”, перший том “Історії України”.
Каганович і його оточення готували нову хвилю фізичних розправ над українською інтелігенцією. Скрізь шукали і викривали “український буржуазний націоналізм”, навіть і після відкликання Кагановича до Москви. Жорстко критикували кіноповість видатного українського письменника Олександра Довженка “Україна в огні”, низка постанов ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У громила нові праці українських науковців і українські видання: “Нариси історії української літератури”, журнал “Перець”, журнал “Вітчизна”, репертуар театрів України, музичне мистецтво. Все це нагнітало страх, тримало інтелігенцію у стані непевності.
А з іншого боку, репресії свідчать, як тоталітарно–диктаторська система боялася національного відродження українського народу, що пожвавилося після війни.
Ця лінія тривала і в 50–х роках, коли було прийнято кілька розгромних постанов: про журнал “Дніпро”, про Спілку письменників України, про видавництво “Радянських письменників” України, про різні ідеологічні помилки і перекручення в літературі. Нищівній критиці було піддано вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну” і т. д. З 1946 до 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов, які громили всі галузі української культури — у тому числі й досягнення відомих українських композиторів — Б. Лятошинського, Ф. Колесси, М. Вериківського, К. Данькевича (за оперу “Богдан Хмельницький”). Цікаво, що ті постанови пережили усіх партійних вождів і були скасовані лише в епоху “перебудови” — 1990 року.
Таких же переслідувань зазнали і вчені–аграрники, серед яких пройшла грандіозна “чистка”. Таким чином було викинуто з науки численну армію дослідників, що не поділяли сумнозвісну консервативну теорію партійного висуванця Т. Лисенка, який відкидав генетику та інші перспективні наукові напрямки.
З 1948 р. розпочинається ще одна кампанія — проти “низькопоклонства” перед Заходом і так званого “космополітизму”. Громили, передусім, українських письменників як “безрідних космополітів”, “антипатріотичних торгашів”, “естетствуючих нікчем” і под. З кінця 40–х років розгорнулось цькування представників єврейської культури, яких звинуватили в зв’язках із зарубіжним Єврейським антифашистським комітетом. У Києві був закритий кабінет єврейської літератури, мови і фольклору при АН УРСР, а його керівника — С. Співака кинуто до в’язниці.
Сталін постійно був невдоволений станом ідеологічної роботи в Україні, критикував партійні кадри, які зі шкури лізли, щоб довести свою вірнопідданість, і топтали українську культуру. Українофобія досягла небачених розмірів і чавила духовне життя українського народу, відродження якого Кремль боявся як потенційного великого державницького народу. Адже без України комуністично–більшовицька імперія була немислимою.
Смерть залізного тирана радянської імперії Йосифа Сталіна 1953 року закінчила тривалий і трагічний період в історії всіх народів СРСР. Почалась жорстока боротьба за верховну владу, в якій головна роль належала кривавому поплічнику Сталіна — Лаврентію Берії. Нез’ясованою залишається його роль у долі хворого диктатора: відомо, що Берія заборонив прислузі викликати лікарів до “вождя усіх народів”, коли той немічно лежав, помираючи на підлозі. Але спроба Берії захопити владу зазнала невдачі. Цей період складних закулісних інтриг приніс Україні те, що вперше в історії радянського періоду першим секретарем компартії України був обраний українець за походженням — О. Кириченко.
Кремлівська партійна верхівка усунула Берію від влади і зробила ставку на іншого лідера — Хрущова. Українська партійна організація підтримала цю кандидатуру. Під час засідання Політбюро ЦК КПРС 26 червня 1953 р. Берія був заарештований, згодом у ряді партійних постанов він був засуджений за “антипартійну й антидержавну діяльність” і в грудні цього ж року був розстріляний разом зі своїми найближчими прибічниками.