Україна — не Росія

Чотири місяці після 24 серпня я згадую як час свого особистого прощання з СРСР. Мені було тоді 53 роки, і всі вони були прожиті в СРСР. Природно, мої почуття до цієї країни не були простими й однозначними. Вони не могли збігатися з почуттями дисидентів, що присвятили життя боротьбі проти комуністичної влади. Але вони, звичайно, не могли бути і такими, як у маршала Ахромеєва, якому виявилося не під силу пережити саму думку про можливість розпаду СРСР. Я міг (і можу) без удаваної скромності сказати, що чимало зробив для СРСР, для зміцнення його військової — а виходить, і дипломатичної — могутності, для його перемог у космосі. У мене немає ніяких причин шкодувати щодо зробленого, хоча комуністичний експеримент у формі СРСР на моїх очах прийшов до свого природного завершення. Підсумок експерименту виявився негативним, і це був дуже важливий, всесвітнього значення висновок. Я не підпишуся під словами пана Мороза, який сказав: «Той, хто не шкодує щодо розпаду Радянського Союзу, не має серця». Я маю серце і не шкодую відносно розпаду СРСР.

Ледь усім стало ясно, що СРСР більше не існує, і залишилося полагодити останні формальності, як раптом багато хто з тих, хто боровся проти нього, стали висловлювати співчуття у зв’язку з його кончиною. Рідкісній людині дано бути послідовною до кінця. От що говорив Л. М. Кравчук на засіданні Верховної Ради України 10 грудня 1991 року: «...нас почали звинувачувати в розвалі Союзу. В останні два дні — вчора і сьогодні — основною темою центральних органів і інших засобів масової інформації є те, що ось три держави або три керівники чи шість керівників, розвалили кінець кінцем Союз, і в цьому їх найвища вина. Але сьогодні можна запитати: хто ж справді винен у тому розвалі? Коли почався той розвал? Принаймні кожному зрозуміло, що він розпочався не 7 — 8 грудня, а в період, коли почалася перебудова. Це абсолютно кожному зрозуміло. Ми навіть точно знаємо авторів цього розвалу... Пригадайте логіку нашого політичного життя. 1985 рік. Михайло Сергійович Горбачов заявляє перед народом, що нам потрібно взяти ключову ланку і вивести країну з кризи. І такою ланкою називає науково-технічний прогрес, економіку. Всі підтримали, оскільки, здається, в цьому є логіка. Минає небагато часу, і Михайло Сергійович Горбачов говорить, що справа не рухається, тому що немає політичних реформ. Починаються політичні реформи, наслідок їх вам відомий».