П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— Що? — Підняв він очі. — Що ви сказали?

— Я сподіваюся, що ви приїдете сюди завтра. Я охоче допоможу вам знову. — Вона соромливо посміхнулася. — З вами набагато цікавіше працювати, ніж з іншими. Рідко хто хоче копатися в стародавніх книгах, як ви. По-моєму, це сором і ганьба. Нинішнє покоління зовсім не поважає знання минулих років.

— Та вже, це точно, — погодився Зедд. — Я із задоволенням прийду завтра, Ведетта. — Вона знову почервоніла.

— Можливо… Можливо ви погодитеся піти в мої покої і повечеряти зі мною?

— Я б охоче, Ведетта, — посміхнувся Зедд, — ви дійсно дуже славна, але, на жаль, це неможливо. Я прийшов з Франкою. Я її гість, і нам потрібно повернутися в Ферфілд і обговорити результати наших пошуків. За моїм проектом, ви ж знаєте. На рахунок закону.

Ведетта відразу посмутніла, зморшки на її обличчі зробилися глибше.

— Я розумію. Що ж, сподіваюся побачити вас завтра. Вона зібралася піти, але Зедд вхопив її за рукав.

— Ведетта, може бути, ви дозволите прийняти вашу пропозицію завтра? Якщо вона залишається в силі?

Жінка прояснилася.

— Ах, ну звичайно! Взагалі-то завтра навіть краще! У мене буде можливість… Коротше, завтра цілком підійде. Моєї доньки напевно завтра ввечері не буде, і ми чудово повечеряємо удвох. Мій чоловік помер десять років тому, — додала вона, мнучи комір сукні. — Він був хорошою людиною.

— Упевнений, що хорошою. — Зедд встав і відважив жінці низький уклін. — Отже, до завтра. І спасибі, що показали мені цю рідкісну книжку зі сховища. Для мене це велика честь.

— На добраніч, Рубен! — Жінка відкланялася і віддалилася, сяючи посмішкою.

Зедд помахав їй рукою, обдарувавши відповідь усмішкою. Як тільки Ведетта зникла в сховище, чарівник повернувся до Франки:

— Йдемо.

Франка акуратно закрила книги, встала з-за столу. Зедд запропонував їй руку, і вони разом попрямували вгору по сходах. Світло ламп відбивався від широких різьблених дубових поручнів.

— Є що-небудь? — Пошепки запитала Франка, коли вони достатньо віддалилися від цікавих вух.

Зедд озирнувся, щоб пересвідчитися, чи немає поблизу когось із тих, хто виявляв до них зайвий інтерес в бібліотеці. Підозру викликали як мінімум троє, але всі вони сиділи занадто далеко, колупаючись в своїх паперах і книжках. Вони нічого не чули… якщо тільки не володіли магічним даром.

Втім, магія тепер не діяла, а значить, цього можна було не побоюватися. Хоч якась користь від шимів.

— Ні, — приречено відповів Зедд. — Нічого вартого.

— А що це за книжечку вона приносила зі сховища?

Ту, що не дала тобі в руки?

— Нічого корисного, — відмахнувся Зедд. — Книга написана древнєд'харіанською мовою. — Тут він покосився на Франку. — Хіба що ти знаєш древнед'харіанську?

— Ні. Я взагалі бачила древнєд'харіанські написи рази два в житті.

Зедд зітхнув:

— Ця жінка знає у всій книжці значення лише двох слів. І означають вони в перекладі «гаряча піч». — Франка, зупинилася.

— Гаряча піч?

— Ти знаєш, що це може означати? — Насупився Зедд.