П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— У Андері, щоб вижити, доводиться робити те, що вимагають.

— Конформісти є скрізь. — Зедд влаштувався зручніше. — Гаразд, в будь-якому випадку все це в кінцевому рахунку не буде мати ніякого значення. Андеру доведеться здатися Річарду і новій Д'харіанській імперії, яку він встановлює, щоб протистояти навалі Імперського Ордена. — Зедд сьорбнув чаю. — Я згадував, що він ще і Шукач Істини?

— Ні, це ти якось упустив, — підняла очі Франка.

— Річард не дозволить Андеру далі жити так, як зараз тут, здається, дозволяють, — під владою корумпованих чиновників, які загравають з Імперським Орденом. Вони з Матір'ю-сповідницею швидко покладуть край таким небезпечним таємним планам. Це і є одна з причин, по яких він був змушений захопити владу. Він має намір зміцнити владу чесними і справедливими законами.

— Справедливі закони, — вимовила вона, як ніби це була дитяча мрія. — У нас процвітаюча країна, Зедд. Андерці живуть дуже добре. Якщо б до Імперського Ордену приєднувалися хакенці, я б ще могла це зрозуміти. У них хоча б є привід. Але це андерці слухають Орден, і при владі саме вони.

Зедд вивчав налитий в чашку чай.

— Ніщо так не дратує людей, як свобода інших. У точності як поплічники Серіна Раяка ненавидять тих, хто володіє магією, так і правляча еліта — або ті, хто нею є, — ненавидять свободу. Їх тішить лише вічне нещастя інших. — Зедд вирішив, що з цією малоприємною темою пора кінчати.

— Отже, Франка, у тебе є чоловік, або може у красивих чоловіків є ще можливість до тебе позалицятися?

Франка, перш ніж відповісти, посміхнулася якимсь своїм думкам.

— Моє серце належить одному чоловікові…

— Радий за тебе, — поплескав їй руку Зедд. Посмішка зникла, і вона похитала головою.

— Ні. Він одружений. Я не можу допустити, щоб він знав про мої почуття. Я б зненавиділа себе, якби хоч якось дала йому привід вирішити розлучитися зі своєю красивою дружиною заради старіючої синьої панчохи на зразок мене. Він і здогадуватися не повинен ні про що.

— Мені дуже шкода. Франка, — ласкаво поспівчував Зедд. — Життя — або, слід сказати, любов — іноді здається дуже несправедливою штукою. У всякому випадку, може здаватися такою зараз, але в один прекрасний день…

Франка жестом відмахнулася від теми (швидше для себе, ніж для нього, подумалося Зедду) і подивилася йому в очі.

— Зедд, я задоволена, що ти прийшов до мене — що ти взагалі згадав про моє існування, — але з чого ти взяв, що я зможу тобі допомогти? Ти набагато більш могутніший, ніж я. Принаймні був.

— Чесно кажучи, я прийшов просити тебе зовсім не про ту допомогу, що ти подумала. Я приїхав сюди тому, що, будучи ще молодим чарівником, дізнався, що тут були зв'язані шими. В Тоскні, яку нині називають Андером.

— Правда? Ніколи про це не чула. І де ж в Андері вони були зв'язані?

— Я сподівався, може, тобі відомо, — розвів руками Зедд. — Ти — єдина людина, яку я тут знаю, тому-то до тебе я і прийшов. Мені потрібна допомога.

— Вибач, Зедд, але я поняття не мала, що шими зв'язані тут. — Вона знову взяла чашку і надпила ковток. — Однак якщо, як ти кажеш, шими не можуть дістатися до душі твого онука, вони врешті-решт самі підуть назад, в світ мертвих. Можливо, нам і не потрібно нічого робити. Питання вирішиться сам собою.