Вовки Кальї. Темна вежа V

— Нічого, якщо деякі з них будуть батьками дітей, яким загрожує небезпека?

— Нічого. Але щоб не всі вони були батьками. І щоб серед них не було жінок, які вміють кидати тарілку: Сейрі, Залії, Маргарет Айзенгарт, Розаліти. Для них знайдеться робота в іншому місці.

— Для чого тобі потрібні ці шестеро?

Роланд мовчав.

Ще якусь хвилю Каллаген дивився на нього, потім зітхнув.

— Ройбен Кавера, — сказав він. — Ройбен ще не забув своєї сестри, не забув, як він її любив. Діана Кавера, його дружина… чи сімейні пари слід виключити?

— Ні, пари годяться. — Роланд покрутив пальцями, жестом даючи знати, щоб священик продовжував.

— Кантаб із манні. Діти ходять за ним, неначе він сам гамельнський щуролов.

— Не розумію.

— А й не потрібно. Головне, що вони підуть за ним. Бакі Хав'єр і його дружина… а що ти скажеш про свого хлопчика, Джейка? Для міських хлопчаків він уже кумир, і підозрюю, що чимало дівчаток у нього закохані.

— Ні, він буде мені потрібен.

«Або ж ти не хочеш відпускати його від себе», — подумав Каллаген, але промовчав. Він і так занадто напосідав на Роланда. Принаймні для одного дня.

— А як щодо Енді? Діти його теж люблять. А він захищатиме їх до смерті.

— Справді? Від Вовків?

На обличчі Каллагена з'явився стурбований вираз. Взагалі-то він мав на увазі печерних котів. І тих вовків, що бігали на чотирьох лапах. Що ж до тих, які приходили з Краю грому…

— Ні, — сказав Роланд. — Не Енді.

— Чому ні? Хіба ці шестеро потрібні тобі не для битви з вовками?

— Не Енді, — повторив Роланд. Зараз ним керувало чуття, але його чуття було споріднене з телепатією. — Отче, ще є час поміркувати над цим… ми теж поміркуємо.

— Ви збираєтесь у місто.

— Еге ж. Сьогодні і ще кілька наступних днів.

Каллаген широко всміхнувся.

— Те, що ви збираєтеся робити, твої друзі і я назвали б шмузингом. Запудрюванням мізків. Це слово з ідишу.

— Справді? А що це за плем'я?

— Нещасне, як не крути. Тут шмузинг називається комалою. Тутешньою мовою «комала» означає все на світі. — Каллаген упіймав себе на тому, що прагне повернути прихильність стрільця, і сам собі здивувався. Навіть засоромився. — Хай там як, бажаю вам успіху.

Роланд кивнув. Каллаген попрямував до будинку, де Розаліта вже запрягла коней у візок і нетерпляче очікувала на повернення Каллагена, щоб якнайшвидше вирушити у справах Божих. На півдорозі до верхівки схилу Каллаген зупинився.

— Я не вибачаюся за свою віру, — сказав він. — Але, якщо я ускладнив тобі роботу тут, у Кальї, я шкодую про це.

— Щось мені підказує, що там, де йдеться про жінок, ваш Людина-Ісус поводиться як сучий син, — сказав Роланд. — Він мав дружину?

Кутики рота в Каллагена смикнулися.

— Ні, але Його подруга була шльондрою.

— Краще так, ніж ніяк, — сказав Роланд.