Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Я був котом, — шепоче він неслухняними губами.
— От і чудово, — відгукується Табакі. — А тепер поспи.
Ґніт, Соломон і Дон переслідують Рудого, підсвічуючи дорогу ліхтариками. Соломон задихається й пітніє. Нервово озираючись, Рудий стукає в двері Ральфа. Двері зачинені, всередині нікого нема. Рудий присідає навпочіпки та завмирає. Троє переслідувачів зупиняються порадитися. Рудий наслухає крізь двері порожнечу закритої кімнати й обкушує нігті, ціпеніючи від страху.
Слон спить у Пташиному Гнізді, застромивши палець до рота. Йому сниться дивна, подібна на блакитний вогник, пломениста фіалка. Абсолютно випадково знайдена ним на підвіконні Перехрестя.
Ральф відкриває двері коридора вихователів та освітлює сумні очі, які кліпають від яскравого світла.
— Що ти тут робиш? Чому не спиш?
Грубий пробує проповзти повз нього у двері, які відчинилися.
Ральф перехоплює його й піднімає з підлоги.
— Ану, ходи-но зі мною… — він починає спускатися. Грубий у нього на руках покректує й сіпається. — Тихо! — командує Ральф. — Що за дурниці?! Невже за тобою доглянути нікому?
Соломон вимикає ліхтарик і киває Ґнотові на двері вчительського туалету.
Усередині, між умивальниками й пісуарами, метається Рудий, підковзуючись на мокрій підлозі. Бігти нема куди. Тут тільки кабінки, які навряд чи зачиняються. Він обмацує одні двері, другі… Його засліплює яскраве світло. Тих, у кого ліхтарики, не видно, але йому не конче дивитися на них, він їх і так знає. Світло наближається.
У шостій за ліком кабінці на низькому унітазі сидить Метелик і вслухається в шум. Він якраз збирався спустити воду, але тепер вирішує цього не робити. І, загасивши спиртівку, сидить у темряві. Остерігаючись, що його викаже запах.
Куряка й Табакі виповзають з намету Стервожера. З ними виходить сам Стервожер і допомагає Куряці запакуватися у візок. Куряці занадто погано, щоб він міг відмовлятися від його допомоги.
— Щасливо, — напутньо звертається до них Стервожер. — Не заблукайте напотемки.
— Це ти про нас? — обурюється Шакал.
Птах махає їм рукою та пірнає назад у намет. Куряка мріє лише про одне. Якнайскоріше дістатися до спальні.
— Я був котом, — шепоче він, спрямовуючи візок за плямою світла від ліхтарика Табакі. — Гарним таким котиком…
— Слухай, ну чому тебе заїло? — зітхає Шакал. — Ну був собі — то й був. Але тепер ти більше не кіт.
Лунає несамовитий зойк. Ліхтарик випадає Табакі з руки.
Рудий закриває очі, ухиляючись від світла, що б’є в обличчя. Вихоплює ніж. Найбільше жалкуючи, що не надягнув зелені окуляри. Але хто б то здогадався? Він примушує себе розігнутися назустріч ліхтарикам. Хтось чорний стрибає до нього. Відскочивши, Рудий навмання тицяє ножем. Ніж перехоплюють. Щоку обпалює бритвою. Друга тне шкіру на ключиці. Рудий верещить. Чиїсь руки закидають йому назад голову. Він вивертається, гамселячи ногами повітря. Встигає прикрити горло, і бритва розпанахує долоню. Рудий впивається зубами в руку, яка схопила його, прокушує її, вивертається з рукавів куртки і падає на підлогу. Світло ліхтариків стрибає по кахлях. Він відповзає в найближчу кабінку, гримає дверима та нишпорить у пошуках засувки. І таки знаходить. На свій превеликий подив. Перш ніж двері починають стрясатися від ударів зовні, він встигає її засунути. Відступає й перечіпається об чиюсь ногу. Хтось лежить між унітазом і стінкою кабінки. Рудий скрикує.
Той, хто лежить, піднімає голову:
— Чого кричиш?
Рудий, тремтячи, опускається на унітаз. У світлі ліхтариків, яке просочується з-за дверей, власна кров здається йому чорною.
Сліпий сідає, прислухаючись:
— Усе ще ніч, правда?
— Ніч, — схлипуючи, підтверджує Рудий. — І мене вбивають. Утрьох, між іншим!
Немовби на підтвердження його слів двері злітають з завіс. Сліпий дещо непевно піднімається назустріч Ґноту і Соломонові. У сусідній кабінці в унітазі оглушливо спускається вода.
— Чорт! — Ґніт відступає. — Там поряд іще хтось є! А тут Сліпий!
— А де тоді Рудий? — Соломон світить ліхтариком з-поза його плеча.
— Теж тут. Що нам робити?
Постаті з ліхтарями невпевнено переминаються в дверному отворі. Рудий сповзає з унітазу та втискається в стіну, розмазуючи по ній кров.