Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Після такої короткої розмови — точніше, передачі думок — Цинамон знімав піджак, вішав його на плічка, затикав краватку в сорочку між ґудзиками на грудях й заходився прибирати або готував на кухні якусь просту їжу. За роботою він умикав стереоплеєр і слухав музику. Одного тижня це могла бути церковна музика Россіні, іншого — концерти Вівальді для духових інструментів. Він стільки разів їх слухав, що ці мелодії я назавжди запам’ятав.
Працював Цинамон чудово — спритно й без зайвих рухів. Спочатку я пропонував йому свою допомогу, але він щоразу тільки всміхався і хитав головою. Стежачи за послідовністю його рухів, я переконався, що, напевне, краще покластися на нього самого. Тож поки Цинамон уранці з чимось порався, я вирішив йому не заважати — сидів на дивані у «примірювальній» і читав книжку.
Ця не дуже простора «садиба» була вмебльована лише найпотрібнішим. Оскільки в ній насправді постійно ніхто не мешкав, то її прибирання здавалося недоречним. Та все одно Цинамон щодня ретельно пилососив, проводив ганчіркою по меблях і полицях, чистив віконні шибки спеціальним засобом, полірував стіл, стирав пил з електричних лампочок, розкладав речі по своїх звичних місцях. Давав лад посуду в буфеті, розставляв каструлі й сковорідки за розмірами, акуратно складав білизну й рушники на полицях. Чашки для кави ставив так, щоб їхні ручки спрямовувалися в один бік, поправляв шматок мила на поличці у ванній, міняв рушники, навіть якщо ніхто ними не користувався. Сміття збирав у пакет, зав’язував його й кудись відносив. Настільний годинник звіряв зі своїм, який — б’юсь об заклад! — не відхилявся від точного часу навіть на три секунди. Як тільки він помічав, що якась річ стоїть не там, де їй належить, то своїми елегантними й точними рухами повертав її на своє місце. Коли, наприклад, одного разу я зсунув годинник, що стояв на шафі, на два сантиметри ліворуч, наступного ранку Цинамон пересунув його на два сантиметри праворуч.
Однак такою поведінкою Цинамон не справляв враження людини з порушеннями психіки. Вона здавалася природною і правильною. Можливо, в його голові закарбувалася картина того, яким має бути цей світ — або принаймні тутешній маленький світ, — й підтримувати його в такому стані було для нього таким же природним, як дихати. А може, він протягував руку допомоги речам, яких охоплювало непереборне внутрішнє бажання вернутися до своєї первісної форми?
Поклавши приготовлену їжу в холодильник, Цинамон дав зрозуміти, що буде на обід. Я подякував. Потім, зупинившись перед дзеркалом, він перев’язав краватку, перевірив сорочку й надів піджак. Усміхнувшись, ворухнув губами: «До побачення». І ще раз оглянувшись навколо, вийшов через парадний вхід. Сів у «мерседес», вставив у магнітофон касету з класичною музикою й, натиснувши на кнопку пульта дистанційного управління, відчинив ворота. Описавши таку ж саму дугу, як і під час в’їзду, автомобіль виїхав з двору, а ворота зачинилися. Із чашкою в руці я стежив за цією картиною крізь щілину між віконними шторами. Птахи більше не кричали так голосно. Вітер гнав по небу клапті низьких хмар, а над ними пливли інші, густіші.
Сидячи за кухонним столом перед чашкою, я обвів очима кімнату, яку Цинамон своїми руками так старанно прибрав. Вона здавалася великим натюрмортом у тривимірному зображенні. Тишу в ній порушувало тільки цокання настільного годинника. Його стрілки показували двадцять на одинадцяту. Поглядаючи на стілець, на якому щойно сидів Цинамон, я знову запитував себе, чи правильно зробив, що не розповів їм про візит Усікави вчора ввечері. Чи не завдасть це шкоди довір’ю, що встановилося в мене з Цинамоном та Мускат?
Та мені хотілося трохи простежити, як події розвиватимуться далі. Дізнатися, що в моїй поведінці так дратувало Нобору Ватая й чому. На який хвіст я йому наступив і які конкретні заходи протидії він збирається вжити? Може, таким чином мені вдасться хоч трохи наблизитися до таємниці. І завдяки цьому до місця, де перебуває Куміко.
Коли стрілки годинника (того, що Цинамон повернув на своє місце, пересунувши на два сантиметри праворуч) уже підбиралися до одинадцятої, я вийшов у сад, щоб спуститися в колодязь.
— Коли Цинамон був ще маленьким, я розповіла йому про підводний човен і зоопарк. Про те, що я бачила в серпні 1945-го з палуби транспортного судна. Про те, як японські солдати розстрілювали звірів у батьковому зоопарку, коли американський підводний човен націлював свою гармату на наше судно, щоб його потопити. Я довго не розповідала цієї історії нікому, тримала при собі. Мовчки блукала в напівтемному лабіринті між ілюзією та реальністю. Та коли народився Цинамон, я подумала, що можу розповісти лише йому. Він ще не розумів слів, а я вже розказувала йому тихим голосом подробиці того, що сталося, не один раз, і ці картини оживали переді мною так, ніби я знімала кришку й випускала їх назовні.