Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
— Усе зрозуміло! — проказав він. — Від самого початку я думав, що з вами буде нелегко, а тому ваша відповідь мене особливо не здивувала. Мене взагалі важко здивувати. Я вас розумію, і добре, що наша розмова була щирою, без усяких вивертів, просто «так» або «ні». Усім зрозумілою. А от коли відповідь закрутять так, що не добереш, чи то біле, чи то чорне, я, голуб поштовий, заморюся, поки розжую, про що йшла розмова. До речі, у світі таких випадків трапляється сила-силенна. Я не скаржусь, але навіщо людині щодня загадки загадувати? Така робота шкодить здоров’ю, Окада-сан. Якщо так жити, то непомітно характер псується. Розумієте, Окада-сан? Стаєш недовірливим, в усьому бачиш підступ, перестаєш вірити в прості й зрозумілі речі. Просто біда! Справді.
Ну гаразд, Окада-сан. Отже, я передаю сенсею вашу чітку відповідь. Тільки не думайте, що на цьому розмова скінчилася. Навіть якщо ви захочете поставити на цьому крапку, так просто вам це не вдасться. А тому, гадаю, я, можливо, ще раз до вас навідаюся. Вибачте, що вам доводиться мати справу з таким неохайним коротуном, але прошу вас, спробуйте звикнути до мого існування. Особисто я проти вас, Окада-сан, нічого не маю. Правду кажу. Однак так легко ви мене не позбудетеся, подобається це вам чи ні. Може, мої слова здаються вам дивними, але спробуйте з цим примиритися. Зате я не буду більше нахабно залізати у ваш дім. Бо ви правильно кажете: так не годиться. Так-так, я мав би впасти на коліна й просити вибачення. Однак цього разу не можна було по-іншому, зрозумійте. Та це не означає, що я завжди поводжуся так нерозсудливо. Усупереч зовнішності я звичайнісінька людина. Наступного разу, як усі, спочатку подзвоню. Згода? Два дзвінки, кладу слухавку, потім знову — дзінь! дзінь! Ви відразу зрозумієте, що це я. Подумаєте: «Знову цей дурний Усікава!» — і візьмете слухавку. Тільки обов’язково беріть, інакше мені доведеться знову приходити без дозволу. Мені особисто цього робити не хочеться, але ж я отримую зарплату, тож треба хвостом крутити. Як кажуть: «Роби!» — я мушу вилізти зі шкіри, але зробити. Розумієте?
Я не відповів. Усікава роздушив недокурок у банці з-під котячих консервів і, ніби щось згадавши, зиркнув на годинник.
— Ой, як пізно! Вибачте, що заліз у чужий дім без дозволу, забалакав вас та ще й напився. Як я вже казав, у мене дома нема нікого, а тому коли трапиться співрозмовник, не можу від нього відірватися. Сумний факт! Окада-сан, самому жити довго не варто. Як це кажуть? «Людина — не острів» або «Неробство — причина зла».
Струшуючи з колін уявний пил, Усікава повільно встав.
— Можете не проводити. Якщо я сам сюди прийшов, то сам і піду. Двері замкну. Окада-сан, може, моя порада здаватиметься вам зайвою, але є на світі речі, про які краще нічого не знати. Та люди саме ними найбільше цікавляться. Дивно! Усе це, звичайно, загальні слова… Думаю, ми з вами ще зустрінемося. Радітиму, якщо до того часу все зміниться на краще. Добраніч!
Дощ падав тихо всю ніч і вщух тільки рано-вранці, коли надворі посвітліло. Але дивний коротун ще довго невидимим липким привидом залишався в домі разом із запахом сигарет і сирістю.
15
Дивовижна мова жестів Цинамона
Музичний дарунок
— Цинамону відібрало мову перед самим днем народження, коли йому сповнилося шість років, — розповідала Мускат. — Того року він мав іти до школи. Та раптом у лютому онімів. Досить дивно, але ми тоді тільки надвечір помітили, що за цілий день він не сказав жодного слова. Щоправда, він зроду вдався небалакучим, але все-таки говорив. Коли нарешті до мене дійшло, що Цинамон мовчить від самого ранку, я спробувала його розговорити. Зверталася до нього, трясла — даремно. Він мовчав, як камінь. Сталося щось, і тому він втратив мову чи, може, сам вирішив не говорити? Я тоді цього навіть не знала. Та й тепер не знаю. Відтоді Цинамон не тільки перестав говорити, але також не подавав голосу. Розумієте? Від болю не зойкав, від лоскотання не сміявся.
Мускат водила сина до багатьох лікарів-отоларингологів, але причини вони не визначили. З’ясували тільки, що це не наслідок фізичної вади або хвороби. Не помітили жодної аномалії в його голосових зв’язках. Цинамон чув усі звуки, тільки не говорив. Усі лікарі одностайно заявили, що, можливо, причину треба шукати в психології. Мускат повела сина до знайомого психіатра, однак і йому не вдалося зрозуміти, чому підліток онімів. Визначили рівень його розумового розвитку — він виявився високим. Не помітили порушень і в емоціях. «Чи не зазнав ваш син якихось особливих потрясінь? — запитав лікар. — Постарайтесь згадати. Може, він бачив на власні очі щось незвичайне або його дома сильно покарали?» Однак Мускат нічого так і не згадала. Як звичайно, син повечеряв, розмовляв з нею, потім ліг у постіль і спокійно заснув. А наступного ранку занурився глибоко у світ мовчання. Удома проблем не було, Мускат зі своєю матір’ю його старанно доглядали й виховували. Ніхто ні разу не піднімав на нього руки. «Поки що залишається тільки спостерігати, що буде далі, — сказав лікар. — Бо поки причину не визначено, лікування не можна призначити. Навідуйтесь до мене щотижня. Можливо, з часом з’ясується, що з ним сталося. Або ж син заговорить, ніби зі сну проснувшись. Наразі нам доведеться терпеливо чекати. Він, звичайно, не говорить, але інших проблем зараз у нього нема…»